Агресія у дітей

Майже в кожному класі зустрічається хоча б одна дитина з ознаками агресивної поведінки. Вона часто  нападає на решту дітей, обзиває і б’є, відбирає і ламає іграшки, спеціально нищить шкільне приладдя,  навмисно вживає грубі вирази чи нецензурну лайку. Цю йоржисту, забіякувату, грубу дитину дуже тяжко прийняти такою, яка вона є, а ще важче зрозуміти.

Проте, як і всяка інша, агресивна дитина потребує  допомоги дорослих: і батьків і педагогів. Їїї  агресія це, перш за все, віддзеркалення внутрішнього дискомфорту, невміння адекватно реагувати на події, що відбуваються навколо неї.

Агресивна дитина часто відчуває себе знедоленою, непотрібною.  Часто жорстокість чи байдужість батьків приводить до порушення батьківсько-дитячих відносин і вселяє в душу дитини впевненість, що її не люблять.«Як стати улюбленою і потрібною» – нерозв’язана проблема, що стоїть перед маленькою людиною. Ось вона і  шукає способи привертання уваги дорослих та  однолітків. На жаль, ці пошуки не завжди закінчуються так, як хотілося б  дитині, але як зробити краще – вона не знає. От як можна описати поведінку  таких дітей: «Агресивна дитина, використовуючи будь-яку можливість …прагне розсердити маму, вчителя, однолітків. Вона не «заспокоюється» доти, поки дорослі не вибухнуть, а діти не вступлять в бійку».

Батькам і педагогам не завжди зрозуміло чого саме добивається дитина і чому вона поводиться так, хоча наперед знає, що з боку дітей може отримати відсіч, а з боку дорослих – покарання. Насправді,це іноді лише відчайдушна спроба завоювати своє «місце під сонцем». Дитина не має уявлення, як іншим способом можна боротися за виживання в цьому дивному і жосткому світі, як захистити себе.

Агресивні діти дуже часто підозрілі і насторожені, люблять перекладати затіяну ними сварку на інших.

Такі діти дуже часто не можуть оцінити свою агресивність. Вони не помічають, що вселяють в оточуючих страх і занепокоєння. Їм, навпаки, здається, що весь світ хоче образити саме їх. Таким чином виходить замкнуте коло: агресивні діти бояться і ненавидять оточуючих, а ті, у свою чергу, бояться їх.

Емоційний світ агресивних дітей недостатньо багатий, в палітрі їхніх відчуттів переважають похмурі тони, кількість реакцій навіть на стандартні ситуації дуже обмежена. Найчастіше це захисні реакції. До того ж вони не можуть подивитися на себе з боку й адекватно оцінити свою поведінку. Такі діти  часто переймають агресивні форми поведінки своїх батьків.

Підростаючи, дуже часто такі підлітки знаходяться по відношенню до вчителів та офіційного керівництва школи в деякій опозиції, що виражається в їх підкресленій незалежності. Вони претендують на неформальну, але авторитетнішу владу, спираючись на свою реальну фізичну силу. Ці неформальні лідери володіють великою організуючою силою, можливо тому, що  своєму успіху вони можуть завдячувати  привабливому для всіх підлітків принципу справедливості. Не випадково біля них збираються не дуже розбірливі в цілях і засобах  компанії підлітків. Сприяють успіху таких лідерів і уміння безпомилково визначати слабких, тих, хто виявляється беззахисним перед нахабством і цинізмом, особливо, якщо цей цинізм представлений під виглядом морального принципу ” виживають сильні, слабкі вимирають ”

 Види агресивної поведінки:

  • Фізична агресія (напад) – використання фізичної сили проти іншої особи.
  • Непряма агресія – дії, як обхідними шляхами направлені на як на іншого (плітки, злобні жарти), так і ні на кого не направлені вибухи люті (крик, тупання ногами, биття кулаками по столу, ляскання дверима і ін.).
  • Вербальна агресія – вираз негативних відчуттів як через певну форму (крик, виск, сварка), так і через зміст словесних відповідей (погрози, прокляття, лайка).
  • Схильність до роздратування – готовність до прояву агресії при щонайменшому збудженні, запальності, різкості, грубості.
  • Негативізм – опозиційна манера поведінки, звичайно направлена проти авторитету або керівництва. Може наростати від пасивного опору до активної боротьби проти сталих законів і звичаїв.

З форм агресивних  реакцій виділяють :

  • Образу, заздрість і ненависть до тих, хто оточує людину. Вона обумовлена відчуттям гіркоти, гніву на весь світ за дійсні або уявні страждання.
  • Підозрілість, недовір’я і обережність по відношенню до людей, засноване на переконанні, що оточуючі мають намір заподіяти шкоду.

 

Усі форми агресивності мають одну спільну рису: вони викликані спробами контролювати ситуацію, впливати на неї з метою вдосконалення або себе, або свого оточення, включаючи близьких людей. Реакція у вигляді агресивної поведінки приводиться в дію вродженими і набутими механізмами, деякою внутрішньою мотивуючою силою.

Що робити дорослим?

До дітей зі слабо вираженою агресивніс­тю характерні пасивність, невміння постояти за себе, вплинути на інших.

Таких малюків треба спонукати до активності, самостій­ності, ініціативних дій, хвалити за наполег­ливість, уміння постояти за себе та інших, зміцнювати їхню віру у власні сили.

Агресивних дітей потрібно тактовно і по­слідовно навчати самоконтролю, внутрішньої зібраності та витриманості. Переключити ак­тивність агресивної дитини у конструктивне русло допоможе вивчення її інтересів. Пос­тупове ускладнення завдань, що вимагають рішучості, сміливості, енергійної реакції, до­зволить відволікти дитину від дріб’язкового з’ясування стосунків на організацію спільної діяльності, успіх якої залежить від уміння співрацювати з іншими.

Агресивні діти та підлітки потребують розуміння й підтримки до­рослих  так, як ніякі інші. Тому головне наше завдання полягає не в тому, щоб поставити «точний діагноз» і тим більше «приклеїти ярлик», а в наданні посильної і своєчасної допомоги

Назвемо найбільш розповсюджені помилки дорослих у вихованні агресивності у дітей.

  1. Непослідовність у виховання ( тато дозволяє щось, мама – ні)
  2. Надто суворі покарання за провини.
  3. Гіпоопіка( надто опікають дитину, не дають  дитині набути  власного досвіду)
  4. Фізичне знущання над дитиною в сім’ї.
  5. Часта зміна вихователів.
  6. Виховання у малозабезпеченій бага­тодітній сім’ї.
  7. Відсутність батька.
  8. Спілкування на вулиці зі старшими дітьми з відхиленням від норм поведінки.

 

 

ЯК допомогти дитині знизити рівень агресивності

  • Виконувати фізичні вправи (біг, гімнас­тика, аеробіка).
  • Займатися силовими видами спорту (бокс, боротьба).
  • Посильна тяжка фізична праця.
  • Виливати злість на неживі об’єкти (по­бити подушку, диван, боксерську грушу).
  • Масажувати спину, особливо верхню її частину, для зняття напруження.
  • Викричатися, не спрямовуючи свій крик на об’єкт роздратування.
  • Поговорити про ситуацію, яка спричиняє роздратування, з близькою для вас людиною.
  • Висловити вголос уявному об’єкту своє невдо­волення.
  • Написати листа об’єкту роздратування, але не надсилати його.
  • Зміна виду діяльності на ту, яка допо­може відволіктися від проблеми.
  • Навчити висловлювати  свою думку співроз­мовникові щодо ситуації, яка  дратує.
  • Релаксація — метод, за допомогою яко­го можна частково чи повністю позбутися фізичного або психологічного напруження.
  • Медитація — занурення розумом у предмет, ідею шляхом зосередження на од­ному об’єкті й усунення всіх інших зовніш­ніх (світло, звук) та внутрішніх (фізичний, емоційний стан) факторів.

 

 

 

 

Коментарі і розміщення посилань заборонено.

Комментарі закрито.