Розділ ‘Поради батькам’

Комп`ютерна безпека дитини

 

Сучасні технології безперечно корисні. І  наші діти  вже не можуть  без них обійтися. Проте, щоб не завдати  шкоди здоров’ю вашої дитини, потрібно знати,  як навчити дитину правильно ними користуватись.

Починати треба дуже обережно: перші сеанси за комп’ютером не повинні перевищувати для дітей 6-7 років 15 хвилин, для підлітків (12 -15 років)  45 хвилин. Щомісяця  час роботи за монітором можна подовжувати на 5 – 10 хв, доводячи до 1,5 -2 години для старших підлітків. Оптимальний графік для дитини: 15 -30 хв. роботи  та 10 хв. перерви  під час якої краще погуляти надворі, погратися з однолітками, зробити гімнастику, а не сидіти перед телевізором чи з книжкою.

Придбавши комп’ютер, батьки постають перед запитанням – де його поставити? Фахівці вважають, що бажано – не в дитячій кімнаті, навіть якщо це подарунок дитині.

Адже тоді дитина може потайки вмикати комп’ютер уночі  або засиджуватись  перед ним до ранку. Лише  близько 15 % батьків цікавляться, з якою саме інформацією працює дитина, а про способи захисту від небажаної для дітей інформації  в Інтернеті  знає тільки половина з них. Непоінформованість дорослих  у цих питаннях на руку тим, хто знає як скористатися дитячою довірливістю. Тому поговоріть з дитиною про ці небезпеки. Адже, навіть на безневинних , здавалося б , Інтернет –ресурсах на вашу дитину чатує багато небезпек. Взагалі, буде  краще, якщо з дитиною  до 10 -12 років в Інтернет –прогулянку вирушить хтось із старших.  Нехай дитина сидить з клавіатурою  і вчиться користуватись технікою, головне, щоб ви контролювали  весь маршрут її “ подорожей “. Якщо дитина  сидить в Інтернеті сама , слід подумати про вибір програм фільтрації.

Ніщо не вабить так дітей, як віртуальна реальність. Саме там вони  стають всемогутніми героями. Але ігри, які нині продаються  в Україні , практично не мають жодних вікових градацій. Батькам слід звернути увагу на ті з них, де багато крові, насильства, вбивств, і заборонити  дітям гратися в них. Якщо батьки не хочуть, щоб їхні діти деградували, ставали агресивними, озлобленими, ненавиділи увесь світ, треба купувати ігри на логічне мислення, стратегії, які сприяють розумовому розвитку.

Категорично забороняйте дітям  публікувати в Інтернеті  свою адресу , телефон, вік . справжнє ім’я, надсилати незнайомцям свої фотографії.  За  даними Інтернет –досліджень 9 із 10 дітей віком  від 8  до 15 років натрапляють в Інтернеті на порнографію, близько 17% регулярно зазирають на заборонені сайти, а близько 5% готові  втілити побачене там у  життя. У мережі можна знайти пропаганду насильства, фашизму, садизму, розповіді про корисність наркотиків чи про те, як зробити вибухівку.  Тому батьки повинні пояснювати дитині наслідки негативної інформації, вчити дитину протистояти привабливим пропозиціям, робити обдумані висновки.

Особливо зараз  актуальною стає проблема комп’ютерної залежності. Маленькі пацієнти з таким діагнозом проводять за комп’ютером по 10- 18 годин на добу. Найбільш схильні до цього діти 10-17 років. Першими ознаками захворювання є нестримне бажання якнайшвидше увімкнути комп’ютер і роздратованість, коли комп’ютер виключають. Відомі випадки, коли до лікування цієї залежності залучали психіатричну службу.

Батьки повинні привчати дітей до розумного використання Інтернет – ресурсів ще до того, як підліток зможе обходити  виставлені батьками фільтри для небажаної інформації.

І , наостанок,  батьки мусять завжди пам’ятати : Інтернет ніколи не замінить дитині сім`ю, дім, радість спілкування з батьками та однолітками, тому обмеження, що гарантують безпеку, мають бути  не  у батьківських заборонах,  а у дитини в голові.

Поговоримо про лайку

                                                              Хамство – це мужність тих, хто її не має.

Чому в нашій мові з`явилися матюки і чому  вони  стали такими поширеними у нашому суспільстві? Для українців  вживання матюків та хамство не є природними. Фахівці звертають увагу на те, що великий прошарок наших громадян є носіями російської ментальності для яких природними є прямолінійність, фамільярна поведінка та   ненормативна лексика.  Наші діди  та прадіди взагалі не знали матюків. Люди старшого віку згадують, що ще якихось 50 років назад  «московська  лайка» навіть у чоловічій  компанії сприймалася  як чужа. Ні, ми не святі, гострі вислови у козаків та горлатих жіночок  були і в нас.  Однак лаятися у жодному разі  не можна було  в хаті,  у полі, на людях, біля води, у присутності старших чи дітей.  Та й вислови були зовсім інші.

Що ж з нами сталося? Чому теперішнє покоління матюкається  не лише в сварці, а й коли просто спілкується – так, для зв`язки слів.   Річ у тім, що  матюки  і грубощі  є проявом одного з видів агресії  –  це вербальна агресія.  А рівень будь-якої агресії в нашому суспільстві нині високий, як ніколи.  Причин у  цього явища  багато:   і зубожіння основної маси людей, і низька політична культура нашої «еліти», і військова агресія  на Сході.  Кожен з нас – як сірник.  Сюди ж можна віднести і те, що якщо раніше матюки  та лайка були поширеними у    кримінальних прошарках суспільства( грубо кажучи у тих хто «сидів»), то тепер, на жаль,  вони  стали нормою в мистецтві, літературі, поезії, театрі. Грубість, лайка, матюки вийшли з кола  побутового спілкування. Вони перетворились у певну субкультуру.  Матюкаючись, мало хто з нас задумується, що все це копіюють наші діти. І наше  «так не повторюй» для них  абсолютно нічого не важить. Чому ні, ви ж дорослі так робите, для вас це норма. А чим ми гірші?   Діти все бачать, все  чують і… все копіюють.

Вживання ненормативної лексики не завжди є  результатом поганого виховання.   Психологи пояснюють  це, як захисну реакцію  невпевненої в собі людини на стрес, як прояв  внутрішньої  агресії та страху, вияв  особистих комплексів особистості.  Статистика говорить, що 40 % українців вважають грубість і нецензурщину  нормою.  Насправді брутальність покриває  чимало власних потреб людини  – від психологічного розвантаження  до самоствердження та приниження  іншого заради  відчуття своєї вищості.   Лайку використовують задля нібито «самоствердження», для демонстрації  начебто своєї «розкутості». Але все це відноситься до невротичних проявів у психіці людини.

Що робити коли тобі грублять?  Перш за все не провокуйте психопата. Не опускайтесь до його рівня. Найкраще взагалі не відповідайте.  І не намагайтесь його перевиховати, Вам це не вдасться. Взагалі не реагуйте на грубість. Найкращою зброєю є  гумор. Скажімо, можна відповісти якоюсь філософською фразою, жартом  або просто співчутливо посміхнутися.  Пам`ятайте, якщо Ви   не приймаєте подарунок, то він залишиться у того, хто його Вам мав подарувати. Так і з грубощами та хамством. Доки Ви  не приймаєте  їх, вони належать тому, хто їх говорить.

 

Агресія у дітей

Майже в кожному класі зустрічається хоча б одна дитина з ознаками агресивної поведінки. Вона часто  нападає на решту дітей, обзиває і б’є, відбирає і ламає іграшки, спеціально нищить шкільне приладдя,  навмисно вживає грубі вирази чи нецензурну лайку. Цю йоржисту, забіякувату, грубу дитину дуже тяжко прийняти такою, яка вона є, а ще важче зрозуміти.

Проте, як і всяка інша, агресивна дитина потребує  допомоги дорослих: і батьків і педагогів. Їїї  агресія це, перш за все, віддзеркалення внутрішнього дискомфорту, невміння адекватно реагувати на події, що відбуваються навколо неї.

Агресивна дитина часто відчуває себе знедоленою, непотрібною.  Часто жорстокість чи байдужість батьків приводить до порушення батьківсько-дитячих відносин і вселяє в душу дитини впевненість, що її не люблять.«Як стати улюбленою і потрібною» – нерозв’язана проблема, що стоїть перед маленькою людиною. Ось вона і  шукає способи привертання уваги дорослих та  однолітків. На жаль, ці пошуки не завжди закінчуються так, як хотілося б  дитині, але як зробити краще – вона не знає. От як можна описати поведінку  таких дітей: «Агресивна дитина, використовуючи будь-яку можливість …прагне розсердити маму, вчителя, однолітків. Вона не «заспокоюється» доти, поки дорослі не вибухнуть, а діти не вступлять в бійку».

Батькам і педагогам не завжди зрозуміло чого саме добивається дитина і чому вона поводиться так, хоча наперед знає, що з боку дітей може отримати відсіч, а з боку дорослих – покарання. Насправді,це іноді лише відчайдушна спроба завоювати своє «місце під сонцем». Дитина не має уявлення, як іншим способом можна боротися за виживання в цьому дивному і жосткому світі, як захистити себе.

Агресивні діти дуже часто підозрілі і насторожені, люблять перекладати затіяну ними сварку на інших.

Такі діти дуже часто не можуть оцінити свою агресивність. Вони не помічають, що вселяють в оточуючих страх і занепокоєння. Їм, навпаки, здається, що весь світ хоче образити саме їх. Таким чином виходить замкнуте коло: агресивні діти бояться і ненавидять оточуючих, а ті, у свою чергу, бояться їх.

Емоційний світ агресивних дітей недостатньо багатий, в палітрі їхніх відчуттів переважають похмурі тони, кількість реакцій навіть на стандартні ситуації дуже обмежена. Найчастіше це захисні реакції. До того ж вони не можуть подивитися на себе з боку й адекватно оцінити свою поведінку. Такі діти  часто переймають агресивні форми поведінки своїх батьків.

Підростаючи, дуже часто такі підлітки знаходяться по відношенню до вчителів та офіційного керівництва школи в деякій опозиції, що виражається в їх підкресленій незалежності. Вони претендують на неформальну, але авторитетнішу владу, спираючись на свою реальну фізичну силу. Ці неформальні лідери володіють великою організуючою силою, можливо тому, що  своєму успіху вони можуть завдячувати  привабливому для всіх підлітків принципу справедливості. Не випадково біля них збираються не дуже розбірливі в цілях і засобах  компанії підлітків. Сприяють успіху таких лідерів і уміння безпомилково визначати слабких, тих, хто виявляється беззахисним перед нахабством і цинізмом, особливо, якщо цей цинізм представлений під виглядом морального принципу ” виживають сильні, слабкі вимирають ”

 Види агресивної поведінки:

  • Фізична агресія (напад) – використання фізичної сили проти іншої особи.
  • Непряма агресія – дії, як обхідними шляхами направлені на як на іншого (плітки, злобні жарти), так і ні на кого не направлені вибухи люті (крик, тупання ногами, биття кулаками по столу, ляскання дверима і ін.).
  • Вербальна агресія – вираз негативних відчуттів як через певну форму (крик, виск, сварка), так і через зміст словесних відповідей (погрози, прокляття, лайка).
  • Схильність до роздратування – готовність до прояву агресії при щонайменшому збудженні, запальності, різкості, грубості.
  • Негативізм – опозиційна манера поведінки, звичайно направлена проти авторитету або керівництва. Може наростати від пасивного опору до активної боротьби проти сталих законів і звичаїв.

З форм агресивних  реакцій виділяють :

  • Образу, заздрість і ненависть до тих, хто оточує людину. Вона обумовлена відчуттям гіркоти, гніву на весь світ за дійсні або уявні страждання.
  • Підозрілість, недовір’я і обережність по відношенню до людей, засноване на переконанні, що оточуючі мають намір заподіяти шкоду.

 

Усі форми агресивності мають одну спільну рису: вони викликані спробами контролювати ситуацію, впливати на неї з метою вдосконалення або себе, або свого оточення, включаючи близьких людей. Реакція у вигляді агресивної поведінки приводиться в дію вродженими і набутими механізмами, деякою внутрішньою мотивуючою силою.

Що робити дорослим?

До дітей зі слабо вираженою агресивніс­тю характерні пасивність, невміння постояти за себе, вплинути на інших.

Таких малюків треба спонукати до активності, самостій­ності, ініціативних дій, хвалити за наполег­ливість, уміння постояти за себе та інших, зміцнювати їхню віру у власні сили.

Агресивних дітей потрібно тактовно і по­слідовно навчати самоконтролю, внутрішньої зібраності та витриманості. Переключити ак­тивність агресивної дитини у конструктивне русло допоможе вивчення її інтересів. Пос­тупове ускладнення завдань, що вимагають рішучості, сміливості, енергійної реакції, до­зволить відволікти дитину від дріб’язкового з’ясування стосунків на організацію спільної діяльності, успіх якої залежить від уміння співрацювати з іншими.

Агресивні діти та підлітки потребують розуміння й підтримки до­рослих  так, як ніякі інші. Тому головне наше завдання полягає не в тому, щоб поставити «точний діагноз» і тим більше «приклеїти ярлик», а в наданні посильної і своєчасної допомоги

Назвемо найбільш розповсюджені помилки дорослих у вихованні агресивності у дітей.

  1. Непослідовність у виховання ( тато дозволяє щось, мама – ні)
  2. Надто суворі покарання за провини.
  3. Гіпоопіка( надто опікають дитину, не дають  дитині набути  власного досвіду)
  4. Фізичне знущання над дитиною в сім’ї.
  5. Часта зміна вихователів.
  6. Виховання у малозабезпеченій бага­тодітній сім’ї.
  7. Відсутність батька.
  8. Спілкування на вулиці зі старшими дітьми з відхиленням від норм поведінки.

 

 

ЯК допомогти дитині знизити рівень агресивності

  • Виконувати фізичні вправи (біг, гімнас­тика, аеробіка).
  • Займатися силовими видами спорту (бокс, боротьба).
  • Посильна тяжка фізична праця.
  • Виливати злість на неживі об’єкти (по­бити подушку, диван, боксерську грушу).
  • Масажувати спину, особливо верхню її частину, для зняття напруження.
  • Викричатися, не спрямовуючи свій крик на об’єкт роздратування.
  • Поговорити про ситуацію, яка спричиняє роздратування, з близькою для вас людиною.
  • Висловити вголос уявному об’єкту своє невдо­волення.
  • Написати листа об’єкту роздратування, але не надсилати його.
  • Зміна виду діяльності на ту, яка допо­може відволіктися від проблеми.
  • Навчити висловлювати  свою думку співроз­мовникові щодо ситуації, яка  дратує.
  • Релаксація — метод, за допомогою яко­го можна частково чи повністю позбутися фізичного або психологічного напруження.
  • Медитація — занурення розумом у предмет, ідею шляхом зосередження на од­ному об’єкті й усунення всіх інших зовніш­ніх (світло, звук) та внутрішніх (фізичний, емоційний стан) факторів.

 

 

 

 

Вчимося бути батьками

Роль матері та батька у вихованні дитини
Давайте поміркуємо про те, які ролі грають чоловік і жінка у своєму житті. Чи завжди комфортно ми почуваємо себе в цих ролях? Яким ми виховуємо хлопчика, а якою — дівчинку? Як ми повинні себе поводити, щоб виховати гарну людину? Ці питання є дуже важливими, тому ми вирішили присвятити їм цю статтю.Кожна людина в своєму житті грає багато ролей. У різні моменти ми — пасажири в транспорті, учні, студенти, співробітники, керівники чи підлеглі, покупці. Але, крім того, ми завжди залишаємося жінкою чи чоловіком. Чи помічали ви, що ми, як чоловік та як жінка, зовсім по-різному виконуємо свої ролі? Зовсім по-різному сприймаємо світ, звертаємо увагу на різні речі, приймаємо рішення, поводимося в складних ситуаціях. А коли ми стаємо жінкою чи чоловіком? Як ми про це дізнаємося? Як виховується чоловік і жінка? Хто їх виховує? Як формуються жіночі та чоловічі риси та особливості? Чому є жінки, схожі на чоловіків, і чоловіки, які нагадують нам жінок? Чи нормально це?Чоловіки та жінки, безумовно, різні. Але також вони, безумовно, рівні. Вони рівні в праві бути такими, якими вони є. Вони рівні в праві мати те, що вони хочуть. Вони рівні в праві мріяти і здійснювати СВОЇ мрії. Кого ви чекали, коли мала народитися ваша дитина? Хлопчика чи дівчинку? По даним одного з досліджень, у 80% сімей у всьому світі чекають на хлопчика. Чи запитували ви себе, чому? У одній молодій сім’ї всі 9 місяців чекали на хлопчика. Батько, звертаючись до дитинки, називав її тільки “він”. Мріяв, як він буде виховувати сина, але народилася донька. Батько був у розпачі. Він останнім прийшов до пологового будинку. Хоча дружину дуже кохав. Він казав: “Я не знаю, що тепер робити! З сином я знав, що робити, а що робити з донькою, ніяк не зрозумію”.

Чоловіки вважають, що їм буде легше виховувати сина. Крім того, існує думка, що чоловікам легше. Тоді чому майже всі чекають хлопчика, радіють, коли він народжується, а потім батько любить більше дівчинку? А з хлопчиком не знає, що робити. Не може знайти спільну мову.Давайте спробуємо в цьому розібратися. Не дивуйтеся, що в нас зараз більше запитань, ніж відповідей. Ми обов’язково знайдемо їх. Чи це буде привід замислитися. Візьмемо ідеальну ситуацію. У сім’ї є і мама, і тато. Вони люблять один одного. Вони чекають на свого первістка. І от дитина народжується. Нехай це буде хлопчик. Які обов’язки бере на себе мати, а які батько? Яку роль вони виконують? Чи є специфічна батьківська роль? Мати доглядає за дитиною, проводить з нею майже весь час, пестить її, цілує. Назвемо цю роль мами – “любляча турботлива мама”. Це все може робити і батько. Є чоловіки, яким дуже подобається доглядати за дитиною. І вони це роблять із задоволенням. Яка ж тоді роль суто чоловіча? Може, це роль “захисника”? У наш час ми розуміємо цю роль дещо інакше. У нас немає війни. Нашим чоловікам не потрібно нас захищати кожного дня. І, здається, що ми, жінки, і самі впораємося. Виявляється, що – ні, не дуже.

Коли ми, жінки, беремо на себе не властиву для себе роль, ми не можемо якісно виконати ні ту, ні іншу. В нас немає часу і сил любити, тому що ми ще й захищаємо. Мабуть, захист нам потрібен завжди. Не завжди від ворогів. Але завжди – як впевненість (чоловіча впевненість), як сила (чоловіча захищаюча сила), як опора (опора на сильне впевнене та розуміюче чоловіче плече), як підтримка. Якщо ми віддамо чоловікам чоловіче, тоді нам не треба буде брати на себе непід’ємне. Тоді чоловікам завжди буде місце в нашому домі. Тому, що в них буде діло, яке вони вміють, люблять і будуть робити. Наш дім стане захищеним. Зрозумійте правильно. Ми не проти того, щоб чоловік брав на себе частину домашньої роботи. Більш того, ми вважаємо, що немає жіночої і чоловічої роботи в домі. Є тільки домовленість – хто, що робить. І в кожній сім’ї це по-своєму.

Ви можете запитати: “Яким чином повернути чоловіку чоловіче, а жінці жіноче?” Це, справді, не так просто. Кожного з нас не так просто переконати зробити щось додатково. Особливо, коли раніше нас переконували в тому, що наша допомога не потрібна. «Ну що ж ти робиш! Ти його пораниш (упустиш, стукнеш і т. п.)!» — слова, які часто можна почути в адресу новоспечених тат. І батько відсотонюється від догляду за малюком. Але це півбіди. Малюк, недоотримуючи грубоватої чоловічої уваги, виявляється нездатен зробити один з перших висновків у своєму житті — що існує дві половини цього світу: жіноча та чоловіча, материнська і батьківська.

Якщо тато годує дитину, купає, доглядає за ним, вколисує його, не варто робити це в точності, як мама. Нехай у нього буде свій підхід. Отже, якщо ми, жінки, вирішили переконати свого чоловіка чи сина в тому, що ми потребуємо його захисту та допомоги, потрібно йому про це сказати. При цьому пам’ятайте: важливо, не тільки, що сказати, а ще й, важливо – як сказати. Спробуйте не докоряти свого чоловіка тим, що він чогось не робить, не підтримує вас. Замість цього, хваліть його за те, що він робить. Скажіть йому, наприклад, так: “Я (чи ми) так люблю тебе. Я так рада, що ти в мене є. Я почуваю себе такою захищеною поряд з тобою.” Якщо у вас поки немає почуття захищеності, не докоряйте його. Знайдіть те, що дає чи могло б дати вам почуття захищеності у ваших відносинах і скажіть своєму чоловікові про це. Можна сказати так: “Коли ти поряд, я почуваю себе дуже захищеною.” Можливо тоді ваш чоловік частіше буде вдома, ніж тоді коли ви кажете йому: “Тебе ніколи немає вдома. Ти нас не любиш.” Спробуйте, і ви через деякий час побачите, як зміняться ваші стосунки. Вам не потрібно буде докоряти чоловіка, що він не може заробити гроші, розповідати, як він повинен це робити. Він і сам спроможний зробити це. Скажіть йому: “Я вірю в тебе!” Замість постійного незадоволення поведінкою чоловіка, у вас з’явиться час для створення доброзичливих стосунків у вашій родині. Адже жінки, дуже люблять створювати стосунки. Спрямуйте свою творчу енергію на це. У вас обов’язково вийде. Я вірю в вас! Зверніть увагу, що для цього знадобляться суто жіночі особливості: любов, турботливість, лагідність, терпіння. Саме – терпіння, а не терплячись. Терпіння не в тому розумінні, щоб терпіти те, що не подобається. А терпіння дочекатися результатів. Почалося щось нове. І для того, щоб щось змінилося, потрібен час.

Повернемося до дитини. А як ми поводимо себе, коли справа стосується дитини? Часто буває так, що коли дитина з’являється на світ, мама бере на себе майже всю роботу по догляду за дитиною. Помічниця в неї − бабуся, а ніяк не батько. Та й серед чоловіків поширена думка, що чоловікові не місце біля немовляти. Вони кажуть: “Він ще дуже маленький. Нехай ним мама займається. А от, коли він виросте, тоді я і стану його виховувати.” Таким чином, з самого початку, за батьками закріплюються певні ролі: мама – вихователь дитини, а батько – сторонній спостерігач. Шановні мами! Не відштовхуйте тата зараз, коли ваша дитина тільки народилася. Їй дуже потрібен батько. Це. саме той час, коли він відкритий для того, щоб брати на себе нові обов’язки. Якщо ви будете відштовхувати його, боячись, що він зробить щось не так, ви можете зіткнутися з двома небезпеками. Ви можете відбити в чоловіка бажання бути татом. А крім того, ви ризикуєте втратити зв’язок з чоловіком.

Шановні татусі! Знайте, що ви дуже потрібні зараз своїй дружині та дитині! Вони потребують вашої підтримки і допомоги. У цей час вашій дружині страшно і важко. Зрозумійте, що вона дійсно може зациклитися на дитині. Але це не означає, що ви для неї стали менш потрібним та важливим. Ви також важливі і вона любить вас. Не звинувачуйте її в тому, що вона захоплена дитиною. Можливо буде краще, якщо ви просто об’єднаєтеся і будете доглядати за маленьким разом. Виховання – непроста справа. Візьміть на себе посильні обов’язки. І тоді ви відчуєте зв’язок із дружиною. Тоді ваша родина буде єдиним цілим. Ви разом будете справлятися з труднощами і радіти успіхам. Ніщо так не об’єднує, як спільна справа. Ви самі знаєте це.

Режим дня – це важливо

 

Домашній режим для школяра..

Раціональний режим дня (РРД) – це чіткий розпорядок дня, який передбачає певну тривалість діяльності і відпочинку та чергування їх протягом доби з врахуванням статево-вікових та індивідуальних особливостей дитини (підлітка). РДД, як складова частина шкільного виховання є обов’язковою умовою гармонійного розвитку, зміцнення здоров’я, підвищення розумової і фізичної працездатності учнів. При дотриманні РДД формується певний ритм функціонування організму (динамічний стереотип), як врівноваженої системи умовних рефлексів. Продуктивність діяльності (коефіцієнт корисної дії) учнів, які дотримуються РДД значно вища ніж в тих, хто постійно його порушує. Дотримання РДД допомагає запобігти передчасній втомі та перевтомі під час розумової і фізичної праці.

При складанні РДД належить враховувати вродженні біологічні ритми учнів, особливо добові. Адже вночі, як відомо, знижуються показники функцій усіх систем організму, вдень, навпаки, інтенсивність обміну речовин, активність вегетативних систем значно зростає. Працездатність людини поступово зростає у вранішні години, досягаючи найбільшого рівня до 10 – 13 год. Після 14 год працездатність знижується, тоді до 17 – 18 години зростає.

Умови життя, навчальна і трудова діяльність школярів, іхній стан здоров’я і нахили звичайно різні. А тому єдиного добового режиму дня для усіх бути не може. Орієнтовний режим дня для учнів 5 – 6 класів може бути таким:

  • Прокидання, ранкова гімнастика, загартовуючі процедури, прибирання ліжка, туалет – 7.00;
  • Сніданок – 7.30;
  • Навчальні і факультативні заняття в школі – 8.20;
  • Дорога із школи додому (прогулянка) – 14.00;
  • Обід – 14.30;
  • Післяобідній відпочинок (прогулянка, аутотренінг рухливі ігри і розваги) – 15.00;
  • Підготовка уроків і позакласна робота – 17.00;
  • Перебування на повітрі – 19.30;
  • Вечеря і вільні заняття (творча діяльність, читання літератури, допомога сім’ї, музика) – 20.30;
  • Приготування до сну (прогулянка перед сном, туалет) – 21.00;
  • Сон – 21.30 – 22.00.

Основні гігієнічні константи раціонального дня учнів: виконання різних видів діяльності в суворо визначені часи, правильне чергування навчальної, трудової діяльності і активного відпочинку, регулярне харчування в одні і ті ж години, заняття фізичною культурою і спортом, корисне проведення часу (культура розваги), достатньо тривалий і повноцінний сон.

Допомога у підготовці до ЗНО

 

У пресі іноді з’являється інформація, що тестові завдання заважкі для випускників і за такий короткий проміжок часу майже неможливо не розгубитися і згадати величезний обсяг інформації. Але психологи, які добре знайомі з віковою психологією, заперечують такі побоювання. Адже пізнавальні процеси у цьому віці розвинуті дуже добре. Дитина у випускному класі вже добре вміє виділяти головне, бачити подібне і відмінне, добре вміє порівнювати, узагальнювати та диференціювати, міркувати та робити висновки, пригадувати потрібну інформацію.

Безумовно, що найважливішою запорукою високих балів на ЗНО є знання дитини з предмету. Однак і психологічна готовність впливає теж. Вміння опанувати своїми емоціями, керувати своїми почуттями в ситуації стресу, не розгубитися у важку хвилину не завадить нікому. Як же можуть батьки допомогти у кращій підготовці до ЗНО?

Звісно, сидіти і разом з дитиною повторювати навчальний матеріал – це зайве. А от допомогти психологічно налаштуватись на іспит, розрадити, заспокоїти – це ви не лише можете, а й зобов’язані.

Батьки   часто забороняють своїм дітям перед іспитом займатися спортом, спілкуватися з друзями «не по ділу», зачиняють удома, відбирають мобільний, вимикають   телевізор   чи   комп’ютер,   тобто   прагнуть   оберігати інтелектуальну діяльність свого сина чи доньки від сторонніх впливів. А бажано б було не   провокувати конфлікти, не нагнітати і без того напружену обстановку. Навпаки, потрібно емоційно захистити дитину – спокійно поговорити про життя, запросити на спільну поїздку чи прогулянку.

Батьки часто не задоволені тим, що дитина запрошує до себе друга чи подругу для спільної підготовки до тестування. Вважається, що в кращому разі вони просто теревенитимуть. Насправді ж, підготовка до іспиту вдвох мас безліч переваг, звісно, якщо поставитись до неї серйозно і сумлінно. Запам’ятайте, що вчитися удвох справді не можна, а от повторювати – навіть бажано. Це доцільно робити напередодні іспиту. Можна розподілити теми за інтересами, складністю, ступенем засвоєння: один розповідає те, що другий не вивчив. Робити це потрібно чітко, детально, емоційно, виразно. Таким чином дитина мимоволі запам’ятає матеріал, який колись полінувалася вивчити.

Обов’язково дбайте про режим дня , харчування дитини. Можливо, варто було б звільнити її від певних обов’язків по господарству. Але пам’ятайте, що фізичне навантаження теж корисне.

І найважливіше – постарайтесь,   щоб в родині панував спокій та порозуміння.   Розв’язання усіх конфліктів залиште на потім.

Успішне складання ЗНО – свято не тільки для дитини, але й для всієї родини. Але будьте готові до будь-якого результату. Навіть незадовільний, як вам здається , результат – це не трагедія, це досвід. Не махайте приречено руками, не вішайте ярлика «нездара» на свою дитину. Обговоріть те, що трапилося, і врахуйте цей досвід. По суті, наші діти не просто складають іспити з навчальних предметів, вони вчаться долати труднощі. Ця форма перевірки знань є випробуванням характеру, сили волі, уміння потрібної миті проявити себе, показати свої досягнення в певній галузі. Уміння не розгубитися, упоратися із хвилюванням – цього неодмінно треба вчитися.

Вірте в свою дитину, її здібності, знання. Дайте їй відчути, що ви її любите, розумієте і підтримуєте у будь-яких ситуаціях.

 

Бажаємо успіху на ЗНО!

Про кишенькові гроші

Поговорімо про кишенькові гроші .

Чи варто дітям давати кишенькові гроші? Скільки і з якого віку? Чи треба контролювати витрати дитини? Хто повинен давати гроші – мама чи тато?  Чи варто сплачувати виконані доручення? Якщо дитина зробила поганий вчинок, батькам варто перестати давати гроші?

Кишенькові гроші  – це засіб, який виховує у дітей самостійність, відповідальність та  впевненість у собі. Із грошима необхідно навчитись поводитись правильно. Дитина ще

змалечку  має вчитися планувати прибутки і витрати.. Якщо її цього не навчити, то у дорослому житті їй доведеться складно. Зрозуміло: що менша дитина, то менше треба давати грошей, і що старша, то навпаки. Школярам гроші потрібні на харчування, на проїзд. Можливо , ще потрібні гроші на ручку чи зошит .Дитина, коли має “свої“ невеличкі гроші почувається вільнішою. При цьому необхідно чітко пояснювати, що ці гроші  ви даєте на булочку , а ці на ручку, а не на жуйку чи на розваги. Якщо батьки дають гроші не тільки на день, а. приміром , на тиждень, то так само треба говорити, для чого вони це роблять, скільки грошей і на який термін дитина отримує.

Деякі батьки практикують оплату за гарні оцінки, хатню роботу. Не можна стверджувати однозначно, що за виконані дитиною доручення та за шкільні досягнення батькам треба платити. Все залежить від стосунків у сім`ї. Можливо, варто спробувати, але не можна робити з цього самоціль, інакше це може обернутися на шантаж. Хатню роботу найкраще розподілити між членами сім`ї. Адже мамі ніхто не платить за те, що вона варить суп, прибирає, миє посуд. Дитині все можна пояснити і домовитись з нею. Не варто також преміювати її за гарну поведінку і слухняність Це має бути не подвигом, а щоденною нормою.

Батьки повинні спрямовувати та контролювати витрати кишенькових грошей дитиною. Спокійним тоном пояснювати, куди можна їх витрачати, питати, чи вистачило грошей, чому не вистачило. Кричати, вимагати звіту, звинувачувати дитину не варто, оскільки одразу порушується рівень довіри. Коли дитина маленька, то слід у неї питати , на що вона витрачає кошти, якщо ж це підліток, то лише цікавитись, щоб він не думав, що йому не довіряють.

Не має принципового значення хто забезпечує дитину грішми: мама чи тато.   Усе залежить від того, як заведено в сім`ї. Головне , щоб не було так, що мама дає гроші зранку, а тато ввечері. Багатьох батьків турбує, якщо дитина зробила поганий вчинок, то чи варто перестати давати їй гроші. Можна  просто зробити деякі обмеження  на певний термін, обговоривши вмотивованість такого вчинку. Бажано, взагалі, включати  дитину в обговорення сімейних витрат. В міру дорослішання дитини потрібно вводити її в курс економічного життя сім`ї.

У дітях потрібно виховувати ставлення до грошей як до засобів, а не як до мети І пам’ятайте. Хоч скільки б ви не виділили грошей своїй  улюбленій дитині, бажано, щоб вона ніколи не відчувала гострої нестачі і вміла добре  їх рахувати.

 

Готуємо дитину до школи

Готуємо дитину до школи

Донедавна вважалося, що всі діти мають розвиватися однаково і повинні навчитися робити все  в одному і тому самому віці. Така думка є хибною. Адже діти ростуть і  розвиваються з різною швидкістю і за власною моделлю, тому рівень розвитку кожної дитини не можна визначати на основі загальних параметрів. Таких як вік , зріст тощо. Кожна дитина – це унікальна маленька людина , яка має певні особливості, що притаманні лише їй і більше нікому.

Багатьох батьків цікавить, як правильно підготувати дитину до школи, щоб з самого початку навчання вона  відчувала себе там  впевнено і комфортно. У віці до шести років процес пізнання   перебігає так стрімко  і успішно, що коли правильно його організувати, то  швидкість навчання  і результати виявляться дуже високими. Розвинені діти до часу, коли мають іти до школи , вже засвоїли таку  кількість інформації про себе, про свою сім`ю, навколишній світ, про яку ми , дорослі , навіть не підозрюємо. І тому самі часто дивуємося власним дітям.

Правильно роблять ті батьки, які багато читають своїм дітям, знаходять час разом з ними помалювати чи поліпити, дуже корисним є взагалі якнайбільше спілкуватися з власною дитиною. Адже саме це є запорукою передачі вашого життєвого досвіду сину чи доньці, саме Ви маєте вирішальний вплив на те, який  світогляд сформується у Вашої дитини. Батьки мають звертати увагу на  розвиток таких властивості дитини: Просторова орієнтація: наприклад , здатність малюка провести вагончик іграшкового потягу між предметами меблів або визначити, в  якій спосіб зайченяті швидше дістатись морквини.

Словесне значення:  розуміння дитиною  значення слів , що сприймаються візуально чи на  слух.

Лічба: вміння здійснювати арифметичні дії  додавання та віднімання, що не пов’язані з розв`язуванням складних завдань.

Вільність мовлення: ступінь швидкості та легкості з якою дитина може описати картинку.

Мислення: вміння розв’язувати  проблеми , передбачати наслідки, користуватися набутим досвідом, що вважається первинною розумовою здібністю.

Пам’ять: здатність запам’ятовувати інформацію – телефонний номер чи віршик, або пригадувати події, що трапилися кілька років тому.

Сприймання: здатність помічати подібність чи відмінність між предметами.

 

Швейцарські вченні ,не проводячи ніяких замірів фізичного розвитку дитини, визначають її готовність до навчання за наявністю хоча б одного постійного зуба.  А от спостережливі батьки точно знають, що якщо дитина ще потребує денного сну, то  не потрібно  поспішати з навчанням, адже нервова система дитини ще не готова до навантажень школяра. Дуже важливим у підготовці дитини  є розвиток її руки. Адже вченні довели, що існує прямий зв’язок між розвитком дрібної моторики кисті руки дитини  та  її розумовими здібностями. Тому дуже добре, якщо Ваша дитина  любить ліпити з пластиліну, захоплюється аплікацією чи , можливо, просто багато розфарбовує замальовки. Це сприятиме  покращенню її загального розвитку.

Сьогодні у книжкових магазинах можна знайти багато різноманітної якісної  літератури , яка допоможе Вам якнайкраще підготувати дитину до такої важливої події як початок її шкільного  життя.

 

 

Психолог Гощанської гімназії

Ірина Олещук

 

 

 

 

 

Рекомендації по вихованню

Рекомендації батькам

1.Підтримуйте тісний зв`язок з класним вихователем та вчителями- предметниками, що навчають Вашу дитину.

2.У розмовах з дитиною виховуйте у неї авторитетне ставлення до вчителів, адже ми з Вами однодумці і у нас спільне завдання  –  виховати Вашу дитину розумною, ввічливою та успішною.

3.Цікавтесь шкільними справами Ваших дітей. Розпитайте їх не лише про те , що вони сьогодні їли, а й про те, як пройшов  день  –  з ким і про що вони розмовляли, що нового навчилися , як відпочивали на перервах, який урок сьогодні сподобався найбільше, а який , можливо, і ні і чому, чи багато задано домашніх завдань і т. д.

4.Проведіть з дитиною відверту бесіду і розкажіть про ті фізіологічні зміни , які відбудуться з нею в найближчому майбутньому.

5.Підтримуйте  вимоги гімназії щодо правил  поведінки учнів у навчальному закладі,  слідкуйте щоб Ваша дитина носила шкільну  форму  та дотримувалась дисципліни.

6.Правильно організуйте режим роботи Вашої дитини, щоб у неї вистачало часу і на сон, і на  навчання, і на заняття спортом, і на прогулянки, і на допомогу Вам.

7.Проводьте свої вихідні разом з дитиною. Це допоможе Вам встановити з нею тісніший зв`язок та краще порозумітися.

8.Запрошуйте до себе додому друзів Ваших дітей . Тоді  Ви  завжди будете володіти інформацією про те, чим  займається Ваша дитина, які цінності у неї формуються та з ким вона спілкується.

9.Просто любіть дитину. Пам`ятайте, що успішними людьми, зазвичай, виростають ті, хто в дитинстві отримав достатньо любові від своїх батьків.

Батькам про насилля

    Шановні батьки!

У наш складний час вашим дітям потрібна допомога  для того, щоб вони знали як себе вести в різних ситуаціях. Прошу ознайомити їх з правилами поведінки, які допоможуть уникнути багатьох проблем.

 

      Як не стати жертвою насилля

  1. Не ходити самому вулицями увечері та вночі.
  2. Не спілкуватися з незнайомими особами.
  3. Не виставляти напоказ коштовних речей (прикраси, мобільні телефони, гроші).
  4. Не вживати алкогольних, наркотичних речовин (це призводить до втрати самоконтролю).
  5. Не провокувати своєю поведінкою та одягом.
  6. У випадку працевлаштування вимагай від працедавців дотримання норм трудового законодавства щодо неповнолітніх (укладання трудового договору в письмовій формі із зазначенням умов праці).
  7. Якщо на твоїх очах відбувається правопорушення, дуже важливо не бути втягненим у нього, щоб не стати жертвою або співучасником.
  8. Якщо ти став свідком правопорушення, варто обов’язково звернутися до правоохоронних органів і надати їм інформацію про це. Таким чином ти вбережеш себе й інших людей.