Розділ ‘Поради вчителям’

Комп`ютерна безпека дитини

 

Сучасні технології безперечно корисні. І  наші діти  вже не можуть  без них обійтися. Проте, щоб не завдати  шкоди здоров’ю вашої дитини, потрібно знати,  як навчити дитину правильно ними користуватись.

Починати треба дуже обережно: перші сеанси за комп’ютером не повинні перевищувати для дітей 6-7 років 15 хвилин, для підлітків (12 -15 років)  45 хвилин. Щомісяця  час роботи за монітором можна подовжувати на 5 – 10 хв, доводячи до 1,5 -2 години для старших підлітків. Оптимальний графік для дитини: 15 -30 хв. роботи  та 10 хв. перерви  під час якої краще погуляти надворі, погратися з однолітками, зробити гімнастику, а не сидіти перед телевізором чи з книжкою.

Придбавши комп’ютер, батьки постають перед запитанням – де його поставити? Фахівці вважають, що бажано – не в дитячій кімнаті, навіть якщо це подарунок дитині.

Адже тоді дитина може потайки вмикати комп’ютер уночі  або засиджуватись  перед ним до ранку. Лише  близько 15 % батьків цікавляться, з якою саме інформацією працює дитина, а про способи захисту від небажаної для дітей інформації  в Інтернеті  знає тільки половина з них. Непоінформованість дорослих  у цих питаннях на руку тим, хто знає як скористатися дитячою довірливістю. Тому поговоріть з дитиною про ці небезпеки. Адже, навіть на безневинних , здавалося б , Інтернет –ресурсах на вашу дитину чатує багато небезпек. Взагалі, буде  краще, якщо з дитиною  до 10 -12 років в Інтернет –прогулянку вирушить хтось із старших.  Нехай дитина сидить з клавіатурою  і вчиться користуватись технікою, головне, щоб ви контролювали  весь маршрут її “ подорожей “. Якщо дитина  сидить в Інтернеті сама , слід подумати про вибір програм фільтрації.

Ніщо не вабить так дітей, як віртуальна реальність. Саме там вони  стають всемогутніми героями. Але ігри, які нині продаються  в Україні , практично не мають жодних вікових градацій. Батькам слід звернути увагу на ті з них, де багато крові, насильства, вбивств, і заборонити  дітям гратися в них. Якщо батьки не хочуть, щоб їхні діти деградували, ставали агресивними, озлобленими, ненавиділи увесь світ, треба купувати ігри на логічне мислення, стратегії, які сприяють розумовому розвитку.

Категорично забороняйте дітям  публікувати в Інтернеті  свою адресу , телефон, вік . справжнє ім’я, надсилати незнайомцям свої фотографії.  За  даними Інтернет –досліджень 9 із 10 дітей віком  від 8  до 15 років натрапляють в Інтернеті на порнографію, близько 17% регулярно зазирають на заборонені сайти, а близько 5% готові  втілити побачене там у  життя. У мережі можна знайти пропаганду насильства, фашизму, садизму, розповіді про корисність наркотиків чи про те, як зробити вибухівку.  Тому батьки повинні пояснювати дитині наслідки негативної інформації, вчити дитину протистояти привабливим пропозиціям, робити обдумані висновки.

Особливо зараз  актуальною стає проблема комп’ютерної залежності. Маленькі пацієнти з таким діагнозом проводять за комп’ютером по 10- 18 годин на добу. Найбільш схильні до цього діти 10-17 років. Першими ознаками захворювання є нестримне бажання якнайшвидше увімкнути комп’ютер і роздратованість, коли комп’ютер виключають. Відомі випадки, коли до лікування цієї залежності залучали психіатричну службу.

Батьки повинні привчати дітей до розумного використання Інтернет – ресурсів ще до того, як підліток зможе обходити  виставлені батьками фільтри для небажаної інформації.

І , наостанок,  батьки мусять завжди пам’ятати : Інтернет ніколи не замінить дитині сім`ю, дім, радість спілкування з батьками та однолітками, тому обмеження, що гарантують безпеку, мають бути  не  у батьківських заборонах,  а у дитини в голові.

Поговоримо про лайку

                                                              Хамство – це мужність тих, хто її не має.

Чому в нашій мові з`явилися матюки і чому  вони  стали такими поширеними у нашому суспільстві? Для українців  вживання матюків та хамство не є природними. Фахівці звертають увагу на те, що великий прошарок наших громадян є носіями російської ментальності для яких природними є прямолінійність, фамільярна поведінка та   ненормативна лексика.  Наші діди  та прадіди взагалі не знали матюків. Люди старшого віку згадують, що ще якихось 50 років назад  «московська  лайка» навіть у чоловічій  компанії сприймалася  як чужа. Ні, ми не святі, гострі вислови у козаків та горлатих жіночок  були і в нас.  Однак лаятися у жодному разі  не можна було  в хаті,  у полі, на людях, біля води, у присутності старших чи дітей.  Та й вислови були зовсім інші.

Що ж з нами сталося? Чому теперішнє покоління матюкається  не лише в сварці, а й коли просто спілкується – так, для зв`язки слів.   Річ у тім, що  матюки  і грубощі  є проявом одного з видів агресії  –  це вербальна агресія.  А рівень будь-якої агресії в нашому суспільстві нині високий, як ніколи.  Причин у  цього явища  багато:   і зубожіння основної маси людей, і низька політична культура нашої «еліти», і військова агресія  на Сході.  Кожен з нас – як сірник.  Сюди ж можна віднести і те, що якщо раніше матюки  та лайка були поширеними у    кримінальних прошарках суспільства( грубо кажучи у тих хто «сидів»), то тепер, на жаль,  вони  стали нормою в мистецтві, літературі, поезії, театрі. Грубість, лайка, матюки вийшли з кола  побутового спілкування. Вони перетворились у певну субкультуру.  Матюкаючись, мало хто з нас задумується, що все це копіюють наші діти. І наше  «так не повторюй» для них  абсолютно нічого не важить. Чому ні, ви ж дорослі так робите, для вас це норма. А чим ми гірші?   Діти все бачать, все  чують і… все копіюють.

Вживання ненормативної лексики не завжди є  результатом поганого виховання.   Психологи пояснюють  це, як захисну реакцію  невпевненої в собі людини на стрес, як прояв  внутрішньої  агресії та страху, вияв  особистих комплексів особистості.  Статистика говорить, що 40 % українців вважають грубість і нецензурщину  нормою.  Насправді брутальність покриває  чимало власних потреб людини  – від психологічного розвантаження  до самоствердження та приниження  іншого заради  відчуття своєї вищості.   Лайку використовують задля нібито «самоствердження», для демонстрації  начебто своєї «розкутості». Але все це відноситься до невротичних проявів у психіці людини.

Що робити коли тобі грублять?  Перш за все не провокуйте психопата. Не опускайтесь до його рівня. Найкраще взагалі не відповідайте.  І не намагайтесь його перевиховати, Вам це не вдасться. Взагалі не реагуйте на грубість. Найкращою зброєю є  гумор. Скажімо, можна відповісти якоюсь філософською фразою, жартом  або просто співчутливо посміхнутися.  Пам`ятайте, якщо Ви   не приймаєте подарунок, то він залишиться у того, хто його Вам мав подарувати. Так і з грубощами та хамством. Доки Ви  не приймаєте  їх, вони належать тому, хто їх говорить.

 

Агресія у дітей

Майже в кожному класі зустрічається хоча б одна дитина з ознаками агресивної поведінки. Вона часто  нападає на решту дітей, обзиває і б’є, відбирає і ламає іграшки, спеціально нищить шкільне приладдя,  навмисно вживає грубі вирази чи нецензурну лайку. Цю йоржисту, забіякувату, грубу дитину дуже тяжко прийняти такою, яка вона є, а ще важче зрозуміти.

Проте, як і всяка інша, агресивна дитина потребує  допомоги дорослих: і батьків і педагогів. Їїї  агресія це, перш за все, віддзеркалення внутрішнього дискомфорту, невміння адекватно реагувати на події, що відбуваються навколо неї.

Агресивна дитина часто відчуває себе знедоленою, непотрібною.  Часто жорстокість чи байдужість батьків приводить до порушення батьківсько-дитячих відносин і вселяє в душу дитини впевненість, що її не люблять.«Як стати улюбленою і потрібною» – нерозв’язана проблема, що стоїть перед маленькою людиною. Ось вона і  шукає способи привертання уваги дорослих та  однолітків. На жаль, ці пошуки не завжди закінчуються так, як хотілося б  дитині, але як зробити краще – вона не знає. От як можна описати поведінку  таких дітей: «Агресивна дитина, використовуючи будь-яку можливість …прагне розсердити маму, вчителя, однолітків. Вона не «заспокоюється» доти, поки дорослі не вибухнуть, а діти не вступлять в бійку».

Батькам і педагогам не завжди зрозуміло чого саме добивається дитина і чому вона поводиться так, хоча наперед знає, що з боку дітей може отримати відсіч, а з боку дорослих – покарання. Насправді,це іноді лише відчайдушна спроба завоювати своє «місце під сонцем». Дитина не має уявлення, як іншим способом можна боротися за виживання в цьому дивному і жосткому світі, як захистити себе.

Агресивні діти дуже часто підозрілі і насторожені, люблять перекладати затіяну ними сварку на інших.

Такі діти дуже часто не можуть оцінити свою агресивність. Вони не помічають, що вселяють в оточуючих страх і занепокоєння. Їм, навпаки, здається, що весь світ хоче образити саме їх. Таким чином виходить замкнуте коло: агресивні діти бояться і ненавидять оточуючих, а ті, у свою чергу, бояться їх.

Емоційний світ агресивних дітей недостатньо багатий, в палітрі їхніх відчуттів переважають похмурі тони, кількість реакцій навіть на стандартні ситуації дуже обмежена. Найчастіше це захисні реакції. До того ж вони не можуть подивитися на себе з боку й адекватно оцінити свою поведінку. Такі діти  часто переймають агресивні форми поведінки своїх батьків.

Підростаючи, дуже часто такі підлітки знаходяться по відношенню до вчителів та офіційного керівництва школи в деякій опозиції, що виражається в їх підкресленій незалежності. Вони претендують на неформальну, але авторитетнішу владу, спираючись на свою реальну фізичну силу. Ці неформальні лідери володіють великою організуючою силою, можливо тому, що  своєму успіху вони можуть завдячувати  привабливому для всіх підлітків принципу справедливості. Не випадково біля них збираються не дуже розбірливі в цілях і засобах  компанії підлітків. Сприяють успіху таких лідерів і уміння безпомилково визначати слабких, тих, хто виявляється беззахисним перед нахабством і цинізмом, особливо, якщо цей цинізм представлений під виглядом морального принципу ” виживають сильні, слабкі вимирають ”

 Види агресивної поведінки:

  • Фізична агресія (напад) – використання фізичної сили проти іншої особи.
  • Непряма агресія – дії, як обхідними шляхами направлені на як на іншого (плітки, злобні жарти), так і ні на кого не направлені вибухи люті (крик, тупання ногами, биття кулаками по столу, ляскання дверима і ін.).
  • Вербальна агресія – вираз негативних відчуттів як через певну форму (крик, виск, сварка), так і через зміст словесних відповідей (погрози, прокляття, лайка).
  • Схильність до роздратування – готовність до прояву агресії при щонайменшому збудженні, запальності, різкості, грубості.
  • Негативізм – опозиційна манера поведінки, звичайно направлена проти авторитету або керівництва. Може наростати від пасивного опору до активної боротьби проти сталих законів і звичаїв.

З форм агресивних  реакцій виділяють :

  • Образу, заздрість і ненависть до тих, хто оточує людину. Вона обумовлена відчуттям гіркоти, гніву на весь світ за дійсні або уявні страждання.
  • Підозрілість, недовір’я і обережність по відношенню до людей, засноване на переконанні, що оточуючі мають намір заподіяти шкоду.

 

Усі форми агресивності мають одну спільну рису: вони викликані спробами контролювати ситуацію, впливати на неї з метою вдосконалення або себе, або свого оточення, включаючи близьких людей. Реакція у вигляді агресивної поведінки приводиться в дію вродженими і набутими механізмами, деякою внутрішньою мотивуючою силою.

Що робити дорослим?

До дітей зі слабо вираженою агресивніс­тю характерні пасивність, невміння постояти за себе, вплинути на інших.

Таких малюків треба спонукати до активності, самостій­ності, ініціативних дій, хвалити за наполег­ливість, уміння постояти за себе та інших, зміцнювати їхню віру у власні сили.

Агресивних дітей потрібно тактовно і по­слідовно навчати самоконтролю, внутрішньої зібраності та витриманості. Переключити ак­тивність агресивної дитини у конструктивне русло допоможе вивчення її інтересів. Пос­тупове ускладнення завдань, що вимагають рішучості, сміливості, енергійної реакції, до­зволить відволікти дитину від дріб’язкового з’ясування стосунків на організацію спільної діяльності, успіх якої залежить від уміння співрацювати з іншими.

Агресивні діти та підлітки потребують розуміння й підтримки до­рослих  так, як ніякі інші. Тому головне наше завдання полягає не в тому, щоб поставити «точний діагноз» і тим більше «приклеїти ярлик», а в наданні посильної і своєчасної допомоги

Назвемо найбільш розповсюджені помилки дорослих у вихованні агресивності у дітей.

  1. Непослідовність у виховання ( тато дозволяє щось, мама – ні)
  2. Надто суворі покарання за провини.
  3. Гіпоопіка( надто опікають дитину, не дають  дитині набути  власного досвіду)
  4. Фізичне знущання над дитиною в сім’ї.
  5. Часта зміна вихователів.
  6. Виховання у малозабезпеченій бага­тодітній сім’ї.
  7. Відсутність батька.
  8. Спілкування на вулиці зі старшими дітьми з відхиленням від норм поведінки.

 

 

ЯК допомогти дитині знизити рівень агресивності

  • Виконувати фізичні вправи (біг, гімнас­тика, аеробіка).
  • Займатися силовими видами спорту (бокс, боротьба).
  • Посильна тяжка фізична праця.
  • Виливати злість на неживі об’єкти (по­бити подушку, диван, боксерську грушу).
  • Масажувати спину, особливо верхню її частину, для зняття напруження.
  • Викричатися, не спрямовуючи свій крик на об’єкт роздратування.
  • Поговорити про ситуацію, яка спричиняє роздратування, з близькою для вас людиною.
  • Висловити вголос уявному об’єкту своє невдо­волення.
  • Написати листа об’єкту роздратування, але не надсилати його.
  • Зміна виду діяльності на ту, яка допо­може відволіктися від проблеми.
  • Навчити висловлювати  свою думку співроз­мовникові щодо ситуації, яка  дратує.
  • Релаксація — метод, за допомогою яко­го можна частково чи повністю позбутися фізичного або психологічного напруження.
  • Медитація — занурення розумом у предмет, ідею шляхом зосередження на од­ному об’єкті й усунення всіх інших зовніш­ніх (світло, звук) та внутрішніх (фізичний, емоційний стан) факторів.

 

 

 

 

Тренінг толерантного спілкування з учнями

Мета: розвивати навички взаємодії в групі  в процесі комунікації, формувати якості толерантності у взаємовідносинах учителя і  учня.

 

Вступ. 5хв.

Наш міні – тренінг має назву «Формування якостей толерантності  у взаємовідносинах учителя й учня». На нашому занятті  ми розглянемо питання взаємодії між людьми  за допомогою процесу комунікації, з`ясуємо, що заважає нам розуміти інших, навчимося як правильно спілкуватися з учнями на уроках, ознайомимося з поняттям толерантність і осмислимо, чому так важливо бути толерантним, навчимося знаходити вихід із складних та проблемних ситуацій, не загострюючи їх.

 

   Вправа «Діалог різними очима»  5 хв.

Присутнім пропонується готовий плакат на якому дві людини розглядають перевернуту цифру 6 . Відбувається   процес спілкування під час якого кожна сторона доводить своє бачення: 6 чи 9.

Запитання: Як ви гадаєте, чому не порозумілися ці двоє учасників тренінгу, адже вони дивилися на один малюнок?

Висновок: Впевненість, що ваша думка єдино правильна, небажання подивитись на ситуацію очима іншого –  найкоротший шлях до непорозуміння, а часто, навіть, і до конфлікту.

 

 Вправа «Мозковий штурм» 5 хв.

«Толерантна людина  – це…»

 

  Вправа «Інформаційне повідомлення»  10 хв.

Поняття толерантності вперше зустрічається у 18 ст. У своєму «Трактаті про віротерпимість» відомий французький філософ Вольтер писав, що «безумством є переконання, що всі люди мають однаково думати про певні предмети…»

Розуміння толерантності неоднакове в різних культурах, тому що залежить від історичного досвіду народів.

Поділ людей на толерантних і інотолерантних є досить умовним. Кожна людина в своєму житті здійснює як толерантні, так і інотолерантні вчинки.

 

  Вправа «Стереотипи»  10 хв.

Учасники тренінгу діляться на дві групи і надягають раніше заготовлені корони. Після чого кожна група виконує певне завдання.  Учасники групи мають відноситися один до одного відповідно ролі, написаної на короні.

Запитання:

«Як ви почувалися під час виконання вправи?»

«Чи впливають такі стереотипи на ваші взаємовідносини  з учнями?»

«Чи легко позбутися людині ярлика, якщо він вже почеплений?»

 

  Вправа «Австралійський дощ» 5 хв.

 

  Вправа « Я – повідомлення/ Ти – повідомлення» 15 хв.

Бути толерантним дуже важливо. Але толерантність, як пасивне сприйняття іншого немає сенсу. Важливо те, як проявляється толерантність у спілкуванні. Психологи умовно поділяють процес комунікації на два види: «Я-повідомлень» та «Ти – повідомлень».

«Я- висловлювання» мають на меті, що людина несе відповідальність за те, що вона говорить, за свої почуття. Вони не  націлені на те, щоб звинуватити іншого. При цьому людина висловлює  вголос розуміння стану партнера у зв’язку з проблемою, що виникла під час спілкування.

Ситуація  1.«Запізнення на урок».

Ситуація 2. «Учень не підготував домашнє завдання»

Ситуація 3. «Неохайний учень»

 

   Ти – повідомлення      Я – повідомлення
  1. Ти запізнився на урок.

 

 

 

 

 

  1. Ти не виконав домашнє завдання, не вивчив урок, не опрацював параграф.

 

 

 

  1. Ти мене дратуєш, коли я бачу безлад на твоїй парті.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. Я почав хвилюватись, що тебе немає в класі після дзвінка на урок.

 

 

 

  1. Я був впевнений, що ти обов’язково виконаєш домашнє завдання, вивчиш урок, опрацюєш параграф.

 

 

 

  1. Коли я заходжу в клас і бачу безлад на твоїй парті, у мене різко погіршується настрій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вправа «Пекло і рай» 5 хв.

Увазі учасників тренінгу пропонується притча про пекло і рай.

Висновок:

Бажаю, щоб ми завжди знаходили взаєморозуміння в процесі спілкування і вдома з рідними ,  і на роботі з колегами і учнями, і у повсякденному житті з різними людьми. Адже саме від нас залежить у що ми перетворимо своє життя: в пекло чи в рай.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Робота з обдарованими учнями

Психолого-педагогічна діяльність щодо створення  умов для розвитку здібностей та обдарувань дітей і молоді тісно пов’язана з і’х вихованням. Надавши обдарованій природою людині певну суму знань можна створити просто інтелектуала (“живий комп’ютер”), але не творця. Проблему розвитку здібностей обдарованої молодої людини можна вважати вирішеною лише за умови, коли у життя входить творча особистість з високим рівнем інтелекту, вихована на засадах моральності; тобто психологічно налашіована на соціальне та суспільне корисну діяльність.

Такий підхід є запорукою прогресивного розвитку науки та культури у суспільстві, і водночас умовою запобігання формуванню “злих геніїв”, тобто особистостей, діяльність яких є хоча й високоінтелектуаяьною, але деструктивною по відношенню до суспільства.

Обдаровані діти — це діти, які значно випереджають у розвитку однолітків та мають високий інтелектуальний і творчий потенціал, виявляють високі здібності у шкільному навчанні та в різних спеціальних видах діяльності.

Отже, обдарована дитина — це така дитина, яка вирізняється з-посеред однолітків яскравими, очевидними, а інколи видатними здібностями у певному виді діяльності.

У нашому підході до розробки системи пошуку «обдарованих» дітей ми спиралися на те, що незалежно від змісту, який вкладають у поняття «обдарованість», а також методик її діагностики, існування цієї групи дітей мають визначати статистично.

Словосполученням «обдаровані діти» позначають певну винятковість, відхилення від норми. Відповідно до закону розподілу випадкових величин Гаусса-Лапласа, чим вище ступінь відхилення, тим рідше воно трапляється. Відомо, що відсоток відхилень як убік обдарованості, так і вбік відсталості, константний. Тому з’являється можливість, використовуючи науковий підхід, що спирається на статистично-математичні методи обробки даних психологічних тестів, отримувати надійні та об’єктивні результати під час пошуку «обдарованих» дітей, на відміну від тих, які можна отримати емпіричними методами.

Таким чином, обдаровані і талановиті діти – це унікальні учні, для яких потрібно спеціально розробляти навчальні програми з урахуванням, перш за все, індивідуальних якостей особи. Як правило, такі особи демонструють високі показники, тобто мають видатні, порівняно з іншими, ознаки діяльності, досягнення в одній або кількох із наступних сфер;

1) інтелектуальній, яка визначається спроможністю до виявлення допитливості (природна цікавість), поєднаної з широким колом інтересів, розвиненою інтуїцією, швидкістю і адекватністю сприйняття інформації та певних подій, комунікабельністю тощо;

2} творчій, яка поєднується із внутрішньо^психічною орієнтацією людини, що знаходить своє вираження у виявленні гумору, готовності до сприйняття краси, уразливості; неординарному баченні причин і наслідків подій, пов’язаному з емоційним сприйняттям цих подій (вміння розрізняти комічне, трагічне і драматичне); легкому І пластичному переході від однієї ідеї до іншої;

3)      художньо-артистичній,   яка   визначається   з    урахуванням    спроможності відтворити дійсність у іншому образному висвітленні, падати ЇЙ опосередковане бачення, яке, проте, всіма хто з ним знайомиться, сприймається в єдності своїх характеристик і форм;

лідерській, яка складається з багатьох компонентів, що вмішують і готовність взяти па себе відповідальність, і внутрішню особливість неформального лідера тощо;

академічній, яка сприймається через вміння логічно мислити, встановлювати системні зв’язки між формальними суб’єктами процесів і явищ, позначає можливості особи в аналітичній і синтетичній розумовій діяльності.

Навчальні потреби, стилі і методи навчання обдарованих дітей відмінні від тих, що властиві звичайним дітям і застосовуються в звичайних класах, Для задоволення індивідуальних потреб таких учнів необхідні спеціально підготовлені вчителі, які мають використовувати специфічний апарат діагностики знань, вмінь і павичок цих дітей. Цей апарат потребує: свого дослідження і удосконалення з урахуванням як сучасного стану розвитку педагогічної науки, так і досвіду застосування засобів комп’ютерного тестування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Роль самооцінки дитини

Педагогічне спілкування учня і вчителя – головна складова педагогічної діяльності. Воно завжди мусить бути направлене на розвиток особистості  учня, на формування його особистісних рис, моральних устоїв та адекватної самооцінки дитини. Становлення особистості дитини – процес складний , багатофакторний. А стосунки у системі “вчитель- учень“ можуть бути  успішними тільки в тому випадку, коли існує зворотній зв’язок .Тому в структурі педагогічних умінь  вчителя має бути вміння отримувати такий зв’язок. Повідомляючи учням свою думку, оцінюючи їхні дії та підкріплюючи все це відповідними рухами , вчитель дає їм зворотній зв’язок.

Важко переоцінити роль першого вчителя у формуванні   дитини. Саме йому вона вірить найбільше, часто навіть більше , ніж рідним батькам. Саме він є найбільшим авторитетом у віці 6 -8 років. Тому саме на  вчителю лежить величезна  відповідальність за формування у дитини нормальної, як тепер модно говорити, адекватної самооцінки. Самооцінка – це оцінка особистістю самої себе , своїх можливостей, якостей  і місця серед других людей. Від самооцінки залежать взаємовідносини людини з оточуючими, її критичність, вимогливість до себе, відношення до  успіхів та невдач. Самооцінка тісно пов’язана з рівнем домагань людини, тобто ступенем важкості цілей, які  людина ставить перед собою. Невідповідність  між рівнем домагань і реальними можливостями людини веде до того, що вона починає неправильно оцінювати себе, внаслідок чого її поведінка стає неадекватною       ( виникають емоційні зриви, , підвищується тривожність) .   Самооцінка –це явище динамічне, що постійно розвивається і змінюється.

Самооцінка не завжди буває адекватною. Завищена самооцінка формує такі якості, як зарозумілість, нетерпимість до думок інших, занижена – безініціативність, труднощі в спілкуванні з іншими.  Самооцінка активно впливає на поведінку дитини: висока гарантує міцне положення  в колективі однолітків, додає впевненості у власних силах, низька, навпаки, не дозволяє дитині бути впевненою у собі.   Часто дитина з заниженою самооцінкою має підвищену тривожність, вона не може зайняти в колективі відповідне їй місце. Сформована самооцінка і рівень привабливості дитини суттєво впливають на її ставлення до  труднощів  на  своєму життєвому шляху. Так, коли дитина сильно переоцінює себе, вона не здатна сприйняти об’єктивної оцінки себе дорослими, вважає їхню думку несправедливою. Висока самооцінка  може спонукати учня до небажання визнати власну невдачу, наприклад, у навчанні, а винуватити натомість причепливих вчителів чи погані підручники.  Чому така дитина відстоює високу самооцінку, не хоче знизити її? Це  може бути зв’язано з бажанням зберегти самоповагу чи з страхом втратити особливе місце  в колективі. Таку позицію часто підкріплюють батьки, вони заохочують непомірну самоповагу дитини, плекають думку про її винятковість, повністю відгороджують від труднощів. Відповідно цього формуються і  потреби дитини. Основною стає не пізнавальна потреба і, навіть, не  спілкування з друзями, а на перший план виходить бажання досягти успіху. Виникає так званий афект неадекватності. Цей емоційний стан впливає на ставлення дитини до дійсності  і на її характер. Афективні учні не бажають відмовлятися від раніше сформованої високої самооцінки, тому починають дратуватися і винуватити  у своїх невдачах інших.  Як виявити дітей з афектом неадекватності. Дуже просто: чисто візуально чи за допомогою бесіди. Вони легко ображаються, агресивні, вперті, злостиві. Часто вступають в  суперечки, переконують своє оточення, відстоюють свою високу самооцінку. Коли це не виходить, вони починають мститися тим, хто їх “ ображає “: навмисно не  вчать уроків, порушують дисципліну, грубіянять, поводяться агресивно . Серед афективних учнів опиняються не лише слабкі учні, але й раніше дуже успішні та здібні. Обсяг інформації , яку має засвоїти дитина з кожним класом  збільшується. Щоб далі бути успішним вже мало одних здібностей. Потрібні свідомі зусилля самої дитини. І якщо дитина не їх не докладає, а самооцінка залишається високою , то це викликає лише роздратування  і агресію  до оточуючих. Позбутися цього афекту неадекватності  можна лише двома шляхами:

  • допомогти учню успішно засвоїти шкільні знання
  • знизити рівень домагань і самооцінку до реального рівня. Відставання у навчанні нерідко спричинене труднощами адаптації або порушенням емоційних контактів. Чимало учнів втрачає впевненість в собі, у них з’являється почуття неповноцінності. Такі діти часто стають замкнені, непокірні, вперті.   Становище учня у групі добре може виявити звичайна соціометрія. За результатами досліджень дітей можна поділити на декілька груп:2.Вибрані діти. У цій групі часто знаходяться діти з адекватною самооцінкою, які не протиставляють себе колективу, мають друзів серед однокласників, комфортні, не конфліктні діти. Це часто діти так звані “ середнячки “.                                       Список літератури
  • Нерідко ізольовані діти не знають про своє становище в класі. Йому у жодному разі не потрібно говорити про це, адже це може спричинити складнощі у спілкуванні, проблеми у поведінці, спроби змінити свій статус будь-яким шляхом і пошук іншої групи однолітків, де б ,як йому здається, його розуміють (сумнівні компанії).Педагог має створити в класному колективі приємний психологічний клімат, створювати такі навчальні та виховні ситуації, де б ці діти могли проявити свої сильні сторони. А це в свою чергу дасть можливість підняти дитині свій статус в класі.
  • 3.Ізольовані діти. Причинами попадання в цю групу можуть бути: байдужість до навчання й успіху інших, не цікавість для спілкування ( дитина мовчазна, замкнена, не задоволена чимось), невміння спілкуватися ,знаходити контакт з однолітками.
  • 1.Зірки- лідери. Їхня популярність може бути викликана різними причинами: Високим рівнем розвитку інтелекту, знаннями чи вміннями, які однолітки поважають ( спорт, уміння грати на гітарі, танцювати, знає багато смішних історій, тощо), розвинутими навичками спілкування, вмінням швидко порозумітися з усіма, приємною зовнішністю і фізичною силою.
  •    Бувають інші випадки афекту неадекватності. Учень з високою самооцінкою , але низькими здібностями починає маскувати мотиви своєї поведінки. Так, щоб уникнути ярлика “ слабкий чи нездібний“він починає поводитися як блазень чи хуліган. Строгими мірами тут не зарадиш. Потрібно працювати на зниження рівня домагань дитини, а також постаратися максимально використати його задатки, наприклад провівши конкурс жартів , де така дитина зможе показати себе з найкращої сторони, не порушуючи при цьому дисципліну.
  • Гідне становище у групі однолітків – важлива умова нормальної психофізичної адаптації у колективі. Нерідко проблеми у цій сфері свідчать про аномалії розвитку дитини. Вони можуть бути пов’язані як із рисами характеру самого учня, так і з особливостями групи однолітків з якими він спілкується.
  1. Фридман Л М., Пушкина Т.А., Каплунович И.Я. Изучение личности учащегося и ученических коллективов.М.Проскещение.1988.
  2. Кіцун Галина. Роль самооцінки учнів у навчанні та стосунках з однолітками.//Психолог.2009.№34.
  3. Краткий психологический словар./Под ред. Карпенко Л.А.Масква.1985.

Обдаровані діти

Психолого – педагогічна просвіта батьків

     Мета: розширення уявлень про природу і прояви обдарованості, особливості навчання і виховання обдарованих дітей.

Дорослі не завжди правильно уявляють психологічні особливості обдарованих дітей. Слід звернути увагу на таке:

 

-Ранніми проявами обдарованості є швидке оволодіння малюком  мовою і великий обсяг словникового запасу, надзвичайна і невгамована пізнавальна активність, дослідницький інтерес, постійні запитання: «Чому?», «Для чого?», «Як?», здатність просте­жувати причинно-наслідкові зв’язки, відмінна пам’ять, потяг до самостійності і творчості, підвищена концентрація уваги. Цікаво, що вже в 3 роки такі діти можуть стежити одночасно за двома або більше об’єктами. В 3—4 роки вони вже читають, рахують,багато чим захоплюються.

  • Якщо раніше говорили, що обдаровані діти— фізично слабші, то дослідження останніх років доводять, що такі діти мають значні переваги над своїми ровесниками. Вони раніше починають ходити і говорити, вирізняються кращим фізичним розвитком, досить комунікабельні, мають різноманітні інте­реси, яскраві уподобання, швидше і легше сприймають нову інформацію, помічають взаємозв’язки між окремими явища­ми.
  • Обдаровані діти здатні до абстрактного мислення і мають виняткову здатність робити свої самостійні висновки, вони кміт­ливі, а їхні інтереси виходять за межі того, що цікавить їхніх ро­весників. Найчастіше вони прагнуть до спілкування з батьками, з інтелектуально розвиненішими ровесниками чи зі старшими за віком дітьми.

Отже, характерними особливостями обдарованих дітей є ви­сока пізнавальна активність і розвинутий інтелект, що виходить за межі вікових особливостей; багата фантазія, винахідливість, емоційна безпосередність, розвинуте почуття гумору, гостра реак­ція на несправедливість; їм властивий високий енергетичний рі­вень, чітка моторна координація, фізична стабільність. Виникає питання: що робити з такою дитиною — пустити на самоплин її здібності, покладаючись на те, що згодом вони розвинуться самі, чи створювати для цього відповідні умови?