Розділ ‘Поради батькам’

Як заспокоїти дітей

Поради ЮНІСЕФ про те, як говорити зі своїми дітьми про коронавірусне захворювання 2019 року

Вісім порад, як заспокоїти і захистити дітей

Нині, коли ви так багато чуєте про коронавірус, легко відчути інформаційне перенасичення. Якщо ваші діти відчувають тривогу, це також зрозуміло. Дітям може бути важко зрозуміти те, що вони бачать в інтернеті чи по телевізору (або чують від інших людей), тому вони можуть бути дуже вразливими до тривоги, стресу і смутку. Але відкрите обговорення та ваша підтримка допоможуть їм зрозуміти ситуацію, дотримуватися правильної поведінки й навіть зробити позитивний внесок для інших. 8 порад про те, як говорити зі своїми дітьми про коронавірусне захворювання 2019 року, пропонує ЮНІСЕФ Україна.

1. Ставте відкриті запитання та слухайте

Спочатку запропонуйте дитині обговорити проблему. Дізнайтеся, що саме діти вже знають, і дозвольте їм визначати напрямок розмови. Якщо діти ще маленькі й не чули про спалах, можливо, вам не потрібно піднімати це питання: просто нагадайте їм про хороші гігієнічні практики, не створюючи нових побоювань.

Переконайтеся, що ви в безпечному просторі. Нехай дитина скаже все, про що думає, не обмежуйте її у цьому. Допомогти почати розмову можуть малювання, розповіді й інші види діяльності.

Найголовніше — не применшуйте і не уникайте побоювань дітлахів. Визнавайте почуття дітей та запевняйте їх, що боятися — це природно. Покажіть, що ви слухаєте їх, приділяючи всю свою увагу. Давайте зрозуміти, що діти можуть поговорити з вами та своїми вчителями, коли захочуть.

2. Будьте чесні: поясніть правду словами, зрозумілими для дітей

Діти мають право на правдиву інформацію про те, що відбувається у світі. Але дорослі несуть відповідальність за те, щоб захистити їх від стресу. Використовуйте мову, відповідну віку, спостерігайте за реакцією і будьте чутливі до рівня тривоги дітей.

Якщо ви не можете відповісти на їхні запитання, не намагайтеся вигадати правильну відповідь. Використовуйте це як можливість разом ознайомитися з інформацією. Її чудовими джерелами є веб-сайти міжнародних організацій, наприклад, ЮНІСЕФ та Всесвітня організація охорони здоров’я. Поясніть, що деяка інформація в інтернеті не є точною і краще довіряти експертам.

3. Покажіть їм, як захистити себе та своїх друзів

Один із найкращих способів уберегти дітей від коронавірусу та інших захворювань — просто заохочувати їх регулярно мити руки. Це не повинно перетворитися на страшні розмови. Співайте разом з The Wiggles або виконайте цей танок, щоб зробити навчання цікавим.

Ви також можете показати дітям, як прикривати обличчя під час кашлю чи чхання згином ліктя, пояснити, що краще не перебувати надто близько до людей, у яких є ці симптоми, і попросити їх говорити вам, якщо вони починають відчувати, що у них лихоманка, кашель або ускладнене дихання.

4. Запевніть їх, що все буде добре

Коли ми бачимо безліч сюжетів, які непокоять усіх, на телебаченні чи в інтернеті, здається, що криза просто оточила. Діти можуть не розрізняти зображення на екрані та реальність навколо себе. Вони можуть вірити, що їм загрожує небезпека. Ви допоможете дітям впоратися зі стресом, граючи чи відпочиваючи з ними, коли у вас є змога. Дотримуйтеся регулярних процедур і розкладу, наскільки це можливо, особливо перед сном, або допомагайте створювати новий розклад у нових умовах.

Якщо у вашому районі спалах захворювання, нагадайте своїм дітям, що вони, ймовірно, не підхоплять інфекцію, що більшість людей, які мають коронавірус, не хворіють тяжко, і що багато дорослих наполегливо працюють над тим, щоб зберегти вашу родину.

Якщо ваша дитина почувається погано, поясніть, що їй доведеться залишитися вдома або в лікарні, оскільки це безпечніше для неї та її друзів. Скажіть їй, що ви знаєте, що часом це важко (можливо, страшно чи нудно), але дотримання правил допоможе зберегти всіх у безпеці.

5. Перевірте, чи не відчувають вони стигму та чи вони її не поширюють

Спалах коронавірусу приніс численні повідомлення про расову дискримінацію у всьому світі, тому важливо переконатися, що ваші діти ані зазнають булінгу, ані сприяють йому.

Поясніть дітям, що коронавірус не має нічого спільного з тим, який хтось має вигляд, звідки походить чи якою мовою говорить. Якщо дітей обзивають або знущаються над ними в школі, вони повинні мати змогу безпечно розповісти про це дорослим, яким вони довіряють.

Нагадайте своїм дітям, що кожен і кожна має право бути в безпеці в школі. Знущання — це завжди неправильно, і всі ми повинні робити все, щоб добре ставитися та підтримувати одне одного.

6. Шукайте помічників

Дітям важливо знати, що люди допомагають одне одному добрими вчинками.

Поділіться зокрема історіями медичних працівників, вчених і молодих людей, які працюють над тим, щоб зупинити спалах. Якщо діти знають, що співчутливі люди докладають зусиль для їхнього захисту, це заспокоює.

7. Дбайте про себе

Ви краще допоможете дітям, якщо піклуватиметеся про себе. Діти бачать, як ви реагуєте на новини. Тому для них важливо розуміти, що ви спокійні й не панікуєте.

Якщо ви занепокоєні або засмучені, знайдіть час для себе і зверніться до інших родин, друзів та людей у вашій громаді, яким ви довіряєте. Приділіть трохи часу заняттям, які допоможуть вам розслабитися та відновити сили.

8. Обережно закінчуйте розмови

Дітям важливо знати, що вони не залишаться на самоті з бідою. Коли ви завершуєте розмову про дражливі речі, оцініть рівень тривожності дитини: спостерігайте за мовою тіла, оцінюйте, чи використовує вона звичайний тон голосу, і дивіться, як вона дихає.

Нагадайте дітям, що вони можуть у будь-який час поговорити з вами на будь-які інші теми, зокрема на складні. Нагадуйте, що ви піклуєтеся про них, слухаєте їх, і що вони можуть звернутися до вас завжди, коли занепокоєні

Склянка води: виставляємо розумні рамки

Склянка з водою

Іноді для ілюстрації розвитку дитини я привожу приклад з водою.

Малюк в своєму розвитку зі своїми емоціями подібний до води – непередбачуваний, безпосередній, рухливий, спонтанний. Він всім цікавиться, у все вникає. Його цікавість стрімко, як потік води, змінюється і рухається, випереджаючи зір і слух. Він подібний до потоку, річки або струмочку.

А тепер уявіть, як ви ллєте воду на стіл, що з нею відбувається? Вона стихійно розтікається в несподіваних напрямках, проливається вниз, її важко зібрати і повернути в ємкість. Якщо не ставити склянку або кордони, то вода буде розтікатися в усі сторони, їй нема на що спертися або піднятися, вона проливається все нижче і нижче … Також і малюк, якщо йому не встановлювати розумних меж і рамок, він розтікається на всі боки , втрачає орієнтири і опору для розвитку, у відповідь на це виникає багато тривоги і розгубленості.

Якщо ж наливати воду в вузький стакан або тонку вазу, то вода швидко і без сильних емоційних затрат досягне верху. Всередині майже не буде життя, вологи, зате рівень води буде високий, іноді навіть вище сміливих очікувань. І що трапиться з водою, якщо її так залишити? Вірно – вона позеленіє і стухне. Якщо дитині ставити багато жорстких кордонів, рамок і обмежень, то вона стане такою, якою хочуть її бачити батьки (у багатьох випадках), але чи буде вона щасливою? Чи буде в неї життя, задоволення від існування і діяльності? Думаю, відповідь очевидна …

Дитині потрібні розумні рамки, на які вона може спертися у своєму зростанні, розвитку. При цьому необхідна деяка свобода у використанні дитиною своїх можливостей для здійснення того, що їй самій цікаво і не є корисним з точки зору дорослого. Станьте для дитини «склянкою», яка дає опору і в той же час простір для внутрішнього життя.

Перевірте себе, порахуйте, чи збігається у вас кількість обмежень, заборон і вимог до кількості того, що можна, дозволено, допустимо?

Чим зайняти дітей на карантині

Чим зайняти дітей на карантині

Карантин, який оголосили по всій Україні через новий коронавірус, значно ускладнив життя батькам. Оскільки дитсадки та школи закрили на три тижні, дітей треба розважати вдома. Гуляти на вулиці можна і треба, втім, краще уникати скупчень людей, як-от на дитячих майданчиках. Краще прогулюватись парками чи виїжджати у ліс за місто. Ми ж пропонуємо декілька варіантів розваг, якими можна зацікавити дітей, сидячи в приміщенні.

1. Незвичні способи малювання

Відбитки пальців

Правила. Підготуй такі речі:

шматочки мочалки;

фарби;

вода;

пензлик;

ручки, олівці або фломастери.

Спочатку нанесемо фарбу на мочалку пензликом. Тепер притиснемо до мочалки пальчик. Усе — на папері можна залишати кольоровий відбиток!

Малюнки мильними бульбашками

Правила. У мильний розчин (вода, мило, шампунь) додай акварельної фарби або харчового барвника. Колір обирай на власний розсуд.

Візьми соломинку і дунь через неї в мильну воду, створюючи якнайбільше бульбашок.

А тепер – увага! Візьми акварельний папір та легенько приклади його зверху до бульбашок. Дай просохнути. Щоб зробити папір ще яскравішим, прикладай його до бульбашок на воді різних кольорів.

Дмухавки

Правила. Зробити ляпку. Дмухати на ляпку фарби через соломинку в різних напрямках в залежності від задуму. Домалювати необхідне пальчиком, пензлем, жмаканим папером.

Читайте також: Гаряча ванна та часник: 6 найабсурдніших міфів про коронавірус

2. Ігри з книгами

Фантазер

Правила. Візьміть якусь дитячу книжку з картинками. Уважно розгляньте картинки разом із малюком і придумайте історію, не пов’язану з тією, про яку написана книга. Кілька разів виконайте це разом, а потім дитина і сама долучиться до вигадування.

Детектив

Правила. Інший варіант цієї гри, коли мама чи тато, не показуючи дитині картинку, розповідає, що на ній зображено і зариває книгу. А дитина повинна знайти цей малюнок, орієнтуючись за маминим описом. Потім помінятися ролями: описує дитина, шукаєш ти.

3. Розвиваючі ігри

Будуємо шалаш

Будиночки в дитинстві не будували тільки ледачі. Коли почнете споруджувати з дитиною будинок із табуреток, ковдр, подушок і коробок, самі того не помічаючи, повернетеся у дитинство! І обов’язково захочете спорудити свій особистий шалаш для читання і медитації.

Озвучка

Правила. Коли в телевізорі відключається звук, а на мультики, кіно або новини придумується власна озвучка. Дитина услід за дорослими перевтілюється на справжнього артиста!

Вгадай

Зав’яжи малюкові очі шарфиком і давай у руки по черзі різні предмети: м’яку іграшку, м’яч, тарілку, зернятка, книгу тощо. Завдання дитини – вгадати на дотик, що у нього в руках. Ускладнити гру можна, якщо вгадувати речі по запаху або, наприклад, за смаком.

Тіні

Загадково і заманливо показувати театр тіней на стінці при запаленій свічці. Тут включається фантазія і творчість. Але не варто обмежуватися лише літаючими пташками або гавкаючими собаками із рук. Виріж разом із дитиною з паперу силуети героїв відомих казок, і розіграйте їх за ролями.

Посадити і виростити рослину

Привчити дитину нести відповідальність і не забувати про догляд. Квітка – не пес чи кіт, тож сильно не заважатиме.

Скарбничка

Зробити скарбничку і навчити дитину правильно витрачати гроші. Можливо, навіть ввести список заробітку. Щоб отримати гроші – треба їх заробити. Полив квітку – 5 гривень, прибрав іграшки – 10 гривень, застелив ліжко – 15.

4. Проста наука

Міні-вулкан в домашніх умовах

Що вам потрібно:

cкляна баночка з кришкою, що закручується;

рослинна олія;

куркума;

глечик або прозора ємність.

Змішайте олію з куркумою – олія має змінити колір на жовтий. Тепер залийте олію в баночку по вінця, щоб у баночці не лишилося повітря. Проколіть у кришці дірку й опустіть баночку у воду. Олія легша від води і відразу почне підніматися з баночки нагору, а вода заповнюватиме баночку. У вас запрацює справжнісінький вулкан! Якщо додасте декілька камінців на дно посудини – матимете підводний вулкан.

Танець яйця

Як змусити яйце танцювати? Проведіть цей експеримент – і усе побачите самі!

Що вам потрібно:

1. Яйце (звичайне куряче яйце, не бите, з рівною поверхнею, класичної овальної форми).

2. Круглий піднос із рівним дном.

Покладіть яйце на піднос і намагайтеся плавно робити кругові рухи підносом щоразу швидше і швидше, тримаючи його горизонтально. Яйце на підносі також почне обертатися. У міру прискорення обертання яйце «підніметься» і стане обертатися на одному з кінців: тупому або гострому, зайнявши, звичайно, вертикальне положення.

Що відбувається? Відцентрова сила утримує яйце, подібно до того як розкручена дзига стоїть на площині, а нерозкручена лежить на боці.

Звичайно, цей експеримент потребує певного досвіду і вправності. Ні з першого, ні з другого і навіть із третього разу у вас, більш за все, нічого не вийде. Але варто тренуватися.

Секретне невидиме чорнило

Створення невидимого чорнила – дуже захопливий процес! Ви можете вдати секретного агента, бо маєте свої секретні коди і повідомлення, приховані від інших. Усе, що вам необхідно, – це деякі предмети домашнього вжитку і таємна сила лимонного соку.

Що вам потрібно:

Половина лимона;

Вода;

Ложка;

Миска;

Ватна паличка;

Білий папір;

Лампа.

Вичавіть трохи лимонного соку в миску і додайте декілька крапель води.Змішайте воду і лимонний сік ложкою.Умочіть  ватяну паличку в суміш і напишіть повідомлення на білому папері. Зачекайте, доки сік висохне і стане повністю непомітним.

Коли ви будете готові прочитати ваше секретне повідомлення або показати його комусь,  нагрійте папір, тримаючи його поруч із лампочкою.

Що відбувається? Лимонний сік – це органічна речовина, яка окислюється і при нагріванні стає коричневою. Розведений у воді лимонний сік  дуже важко помітити. Коли ви застосуєте його на папері, ніхто не знатиме про його наявність доти, поки папір не буде нагрітий і ваше секретне повідомлення не відкриється. Інші речовини, які «працюють» так само, – апельсиновий сік, мед, молоко, цибулевий сік, оцет і вино.

Більше експериментів для дітей можна знайти тут.

5. Вироби своїми руками

Саморобний блокнот 

Створіть яскравий особистий блокнот для дитини, де можна записувати її графік на день або  на тиждень. Оформіть і прикрасьте разом новий блокнот і внесіть перші завдання для дитини. З таким підходом навіть завдання «прибратися у кімнаті» буде виконуватися з великим бажанням. 

Колаж бажань

Прикрашаємо стіну і вчимо дитину йти до своїх цілей і бажань. Візуалізуємо її мрії і заодно креативно проводимо час, шукаючи необхідний матеріал та вирізаючи потрібні форми.

Іграшки з яєчних лотків 

Що можна зробити з картонних лотків для яєць – та що завгодно! Наприклад, транспортні засоби, будиночки,пірамідки, книги,шахматні дошки тощо.

Як організувати навчання своїх дітей дома

Як у період тривог заспокоїти своїх дітей, а також зробити так, щоб удома вони не закинули навчання і водночас не відчували себе напружено? Про це “Новій українській школі” розповіла сімейна і дитяча психологиня Світлана Ройз.

ЗАГАЛЬНІ ТЕЗИ
1. Зараз діти, так само як і ми, перебувають у напрузі. Вони відчувають загальну тривогу від невизначеності, від напруги батьків, від зміни звичного режиму та обмежень. До цього додаються хвилювання про ДПА/ЗНО – поки немає розуміння щодо цього питання, від цього напруга посилюється. Тобто, зараз діти, особливо старші, потребують батьківської підтримки, вони очікують від батьків психологічної допомоги.

2. Ідеально, якщо батьки намагаються бути в контакті зі станом дитини і її почуттями, чесно говорять про те, що з нами відбувається. Треба просто сказати: “Якби мені зараз було потрібно вчитися вдома, я би, мабуть, на все забив. Мені самому складно зараз зібрати себе в купу. Давай допоможемо одне одному – наприклад, разом складемо розклад на день. Я потребую твоєї допомоги”.

3. Ми маємо розуміти, що перші два тижні – це період адаптації, коли ми тільки напрацьовуємо новий життєвий досвід. У когось – два, у когось – два з половиною. Це індивідуально. Взагалі, “по-хорошому”, на адаптацію дається до двох місяців, тобто два тижні – це фантастично швидко. Тому зараз ми маємо бути дуже терплячими і обережними до себе і своїх дітей.

4. Треба просто робити вдих та видих і нагадувати собі: “Я не вчитель”.

Основа техніки безпеки для батьків: нам потрібно пам’ятати, що ми НЕ вчителі для наших дітей, у нас немає потрібних професійних навичок, ми не вміємо пояснювати предмети і, найголовніше (власне, чому батькам не можна навчати своїх дітей) – ми дуже емоційно залучаємось. Якщо дитина щось не розуміє, ми не можемо впоратись зі своїми емоціями: нам здається, що ми дурні, наша дитина дурна і таке інше. А дитина може просто не сприймати нас у ролі вчителя – і це нормально.

ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ
1. День не має перетворюватись на суцільне виконання домашніх завдань. Школа – це не все життя дитини, особливо зараз. Діти і без того відчувають себе незрозуміло за що покараними, і нам важливо, аби школа не асоціювалась із додатковим покаранням.

2. У дитини, яка вчиться вдома, має бути окрема територія. Навіть якщо в неї немає своєї кімнати, можна символічно позначити невелику частину мотузкою на підлозі, зробити парканчик з іграшок або коробок – що завгодно.

Ми всі зараз змушені жити і працювати разом на невеличкій території, і це час перегляду кордонів кожної людини – неважливо, великої чи маленької – і поваги до цих кордонів. Це час, коли батьки вчаться стукати, перш ніж увійти в кімнату підлітка, якщо вони не робили цього раніше. Час, коли дитина вчиться не підходити без нагальної потреби до мами, яка працює з дому.

3. Треба слідкувати, щоб дитина будь-якого віку робила перерви – і краще, якщо ми зупинимо її трохи раніше, ніж вона втомиться. Маленькі втомлюються за 10-15 хвилин, підлітки – десь за півгодини.

4. Відчиняйте вікна, провітрюйте, дбайте про свіже повітря під час навчання дитини. У мозку є структури, що відповідають за відчуття безпеки – у разі нестачі свіжого повітря ці показники зменшуються. Якщо дитина перебуває в задусі, у неї знижується активність, вона втомлюється, закатує істерики. Чим менше повітря, тим гірші результати навчання.

5. Часто, коли дитина бачить велику кількість завдань (більше 8), у неї природно починається паніка і їй легше взагалі закрити щоденник або месенджер. Наше завдання – допомогти структурувати підхід до навчання. Буквально скласти з дитиною план: ти починаєш робити оце, потім – це.

Також – розбивати велике завдання на маленькі частини. Це стосується всіх дітей. Загалом старші школярі вже вміють це робити самостійно, але якщо дитина у стані тривоги – розфокусована, погляд відсторонений, відсутній, або дитина хапається то за одне, то за інше – їй треба допомогти.

6. Часто дитина перед вибором: з якого завдання почати – з простого чи складного? Це залежить від того, як ваша дитина “вступає в діяльність”. Щоб це зрозуміти, треба поспостерігати: як дитина прокидається?

Є діти, які швидко встають, умиваються і починають усе робити. Коли така дитина їсть, вона спочатку з’їдає всі найсмачніші шматки і залишає несмачні наостанок. У такому ж режимі вона “вмикається” в усе нове. Тобто дуже швидко “входить” в урок – але й швидко втомлюється. Вона швидко здає контрольну роботу – але не факт, що там не буде помилок. Про таких дітей кажуть, що вони все схоплюють миттєво, але не зрозуміло, наскільки довго будуть це пам’ятати. Таким дітям треба складне давати на початку. І робити зарядку після уроку.

Натомість, є діти іншого типу – які довше розганяються. Вони “вмикаються” не так швидко – але довше йдуть. Ці діти переважно встають поволі, не з першого разу, зазвичай спочатку з’їдають несмачне, а смачні шматочки залишають наостанок. Таким дітям треба на розгін давати легкші завдання, а складні – потім. Їм навіть можна ставити під час навчання енергійну музику – якщо музика їх не відволікає. Або робити перед уроком зарядку.

7. Коли ми хочемо дитину в щось швидко залучити – наприклад, у навчання – ми маємо пам’ятати, що в неї, як у кожної людини, є інерція. Коли маленька дитина грається, а їй треба сідати за уроки – тут допоможе обумовлений час або дзвоник будильника, який кличе до навчання. Або ми говоримо: “За 10 хвилин сідаємо за уроки”. Так ми виявляємо повагу до своєї дитини як до людини. Зрозуміло, що це складно, адже багато батьків сьогодні також живуть у режимі дефіциту сил. Найлегший спосіб зекономити сили – примус. Але це програшний спосіб.

ПОЧАТКОВА ШКОЛА
У початковій школі мотивація до навчання – виключно зовнішня. Малюк вчиться заради задоволення, фану, заохочення. Треба також розуміти, що в дитини вже є невеликий, але досвід навчання. У першокласників його ще нема, але в 2-3 класах він уже напрацьовується.
1. Нам важливо, щоб, за можливості, не збивався звичний режим. Це неможливо в повній мірі, він однаково вже збився, але треба створити новий і намагатись його дотримуватись.

2. Треба, щоб для навчання було окреме місце. Ідеально, щоб був окремий простір, “кокон”, щоб дитина розуміла: вона туди заходить – і все, вона вже налаштована на навчання.

3. Важливо, щоб до навчання кликав якийсь сигнал, як дзвоник – наприклад, будильник телефона. Це має бути приємний звук, якась улюблена музика – але краще, аби це не був мамин голос. По відношенню до мами і тата й так буде вдосталь напруги: зараз батьки живуть у змішаних ролях, а скрізь, де є змішані ролі, – є конфлікти.

4. Оптимально, коли дитина займається 10, максимум 15 хвилин. Потім дзвенить дзвоник, дитина може випити води, порухатись. Ми ж пам’ятаємо, що живемо в умовах, коли в дитини знижена рухливість і нестача повітря.

5. Пам’ятаймо, що ми – не няньки і за дитину завдання не робимо. Але деяким дітям важливо, аби ми були в кімнаті, коли вони вчаться. Можна займатися своїми справами, але потрібна присутність батьків. Час від часу можна підходити до дитини, питати, як справи, підтримувати її, прикладаючи руку до місця підтримки – між лопатками на спині. Це таємне місце підвищення самооцінки, додавання сил.

6. Прекрасно, якщо батькам стане сил зробити з малюками “Гоґвортс” – тобто створити ігрове середовище. Якщо ми зможемо озброїтись чарівною паличкою, якою б торкалися лоба дитини і казали: “Ти з усім впораєшся”. Чарівний будильник у нас уже є, і не завадить знайти для дитини чарівний камінець мудрості – ну, і для себе принагідно.

7. Ми пам’ятаємо, що дитина перебуває в напрузі – отже, ми маємо більше, ніж зазвичай, звертати увагу на те, що їй вдається добре. Так званий метод “зеленої ручки” – підкреслювати не недоліки, а успіхи – особливо потрібний у режимі підвищеної напруги, коли дитина не дуже впевнена в собі.

СЕРЕДНЯ ШКОЛА
У школярів середньої школи під час підліткової кризи зазвичай страждає навчальна мотивація, тому що в мозку в цей час інші завдання. Підлітковий вік – це час, коли мозок складно сприймає нову інформацію. Тоді відбувається так званий синаптичний прунінг – відкидання невикористаних нейронних зв’язків. Щоб це відбулося, треба обмежити приймання нової інформації.

Дитина в цей момент стає дуже сонливою і починає трохи “гальмувати”. У неї потерпає довгострокова пам’ять. Вона, не те що б не хоче – а фізично не може запам’ятовувати обсяги інформації, які їй пропонують. Її мозок має інші завдання. Можна сказати, як не шкода це визнавати, що в середній школі мотивації до навчання практично немає, або вона зароджується.

Ще Лєв Толстой казав, що існує “пустеля отроцтва”. Це саме про те, що переживають підлітки. Мало того, що це криза самотності, криза особистості – зараз вони взагалі обмежені у спілкуванні. Добре, якщо в них є вдома інтернет, щоб вони могли спілкуватись хоч у соцмережах.

1. Для підлітків добре, якщо їхній робочий день і день взагалі починається не о 8:30, а хоча б на годину пізніше. Це був би величезний внесок у їхнє здоров’я. Адже їхні потреби у сні більші, ніж зазвичай.

2. Підлітки чинять опір материнській фігурі, вчителькам дуже складно працювати з підлітками. Якщо мама ще й починає керувати його навчанням – це вдвічі гірше. Тому було б чудово разом із підлітком обрати та встановити певний звуковий сигнал, який кличе його робити уроки. Так можна організувати весь денний розклад. Чим менше материнського голосу, який наказує, що робити, – тим краще. Усе, що стосується наказів, краще перенести в повідомлення у месенджер чи якісь звукові сигнали.

3. Підлітку важливо, аби ми бачили в ньому авторитетну фігуру. Тож якщо ми зараз перекладемо частину родинної відповідальності на нього, якщо він готовий її взяти, – це буде внесок і в наші стосунки, і у відчуття сили самим підлітком.

Ми можемо поставити пряме запитання: “Чим я можу бути для тебе корисним, що я можу зробити для тебе зараз?”. Наступний крок: “Я не хочу, аби твій день перетворювався на суцільне навчання, давай подумаємо, що там буде ще”. Щодо навчання можна сказати: “Давай сплануємо, скільки часу потрібно на кожен предмет, і скажи мені сам – тебе контролювати чи не треба?”.

4. Треба запитати підлітка, як краще облаштувати його місце. І тут, оскільки ми маємо справу зі спротивом, можливо, підліток вирішить робити уроки на підлозі, лежачи. Треба поставитись до цього з розумінням – це також буде внесок у стосунки і в повагу до особистого простору підлітка.

5. Якщо підліток відчуває, що його контролюють – він буде бунтувати. Але йому також важливо бачити, що якщо він щось зробив – це він, умовно кажучи, зробив не даремно. Треба говорити, як ви цінуєте те, що він робить.

6. Підліток може спитати: “Чому я маю це все робити, якщо ти взагалі нічого не робиш?”. Ми можемо вимагати чогось від дитини тільки тоді, коли їй є, що від нас дзеркалити. Я можу очікувати, що мої діти займаються зарядкою, якщо я сама займаюсь. Вони мають бачити, що ми вчимось або працюємо з дому. І це буде геніально – якщо ми всідаємось або разом, або кожен у своїй кімнаті, і до нього долітає, як ви слухаєте лекцію або працюєте.

СТАРША ШКОЛА
Учні старшої школи вже націлені на результат. Якщо дитина нормально розвивається і дорослішає, у неї вже формується внутрішня мотивація до навчання. Така дитина буде сама шукати, де ще знайти інформацію, що їй потрібна. Тут ми можемо допомогти, розповідаючи їй про онлайн-курси, які ми самі бачили, різні джерела інформації з питань, що її цікавлять.

1. Дитина старшої школи вже може бачити власну користь. У нормі, до 14-15 років уже має визріти власна мотивація до навчання. Отже, цей вік має бути часом, коли ми вже не дуже контролюємо процес, дитина “вчиться сама”.

Якщо ми її усе ще контролюємо, – можливо, коли ми вийдемо з карантину, буде потрібна допомога тьютора, психолога, нейропсихолога, щоб подивитись, яка зі структур психіки дитини потребує корекції. Тому що у старшого школяра – дитини 16-17 років – уже має сформуватися внутрішній контроль і є безпосередня навчальна мотивація. Він сам розуміє, заради чого все це робить.

2. Якщо ми бачимо, що наша дитина – вмотивована і відповідальна, нам треба слідкувати, щоб вона відпочивала і перемикалась на різні види діяльності. У таких дітей може бути більша, ніж зазвичай, потреба в комп’ютерних іграх, де скидається напруга. Ідеально, якщо є правило: наприклад, дитина 40 хвилин грає на комп’ютері, а потім робить 20 присідань або іншу фізичну вправу. Треба, щоб ми вмикали тіло, тому що йому зараз не вистачає уваги.

Зараз непростий час і випробування для всіх – тож зичу сил батькам, дітям і вчителям.

Говоримо з дітьми про карантин

ЯК ГОВОРИТИ З ДІТЬМИ ПРО ЕПІДЕМІЮ.

Діти відчувають наші тривоги та страхи, тому говорити з ними ПОТРІБНО, не замовчувати складних тем і не ігнорувати цікавість дитини.

Про що варто сказати дитині:
1. «Боятися – це НОРМАЛЬНО. Страх – це почуття, яке допомагає нам бути обережними та піклувалися про своє здоров‘я й здоров‘я інших людей».

2. «Якщо тобі страшно, ГОВОРИ мені про це. Страх стає меншим, коли ним ділишся».

3. «Страх зменшується, коли ЗНАЄШ, ЩО РОБИТИ, щоб захистити здоров‘я: дотримуватися карантину, на вулиці й закритих приміщеннях одягати маску та обробляти руки антисептиком/милом, тримати дистанцію від інших людей». Це тимчасові заходи безпеки, які нас захищають.

4. «Всі епідемії ЗАКІНЧУЮТЬСЯ і все стає як раніше».

Рекомендації для батьків:

✅ Обмежте перегляд новин вдома. Не варто перевантажувати дитину інформацією. Нехай вдома вона відчуває себе у ЗАХИСТІ й безпеці.

✅ Не обговорюйте поряд з дітьми найгірші сценарії. Діти нічого не можуть зробити, а переживати будуть не менше.

✅ Якщо дитина злякалася якоїсь інформації щодо епідемії – заспокойте її, поясніть, які міри робите ви, щоб захиститися. Запропонуйте дитині збудувати у її кімнаті захисну фортецію, ПОГРАЙТЕСЯ з нею. ПЕРЕМОЖІТЬ всі віруси.

✅ Якщо дитина хвилюється за здоров‘я бабусі чи дідуся, нехай поговорить з ними по скайпу, а вони її заспокоять, що РОБЛЯТЬ все, щоб захистити себе.

✅ Створіть щоденні сімейні РИТУАЛИ, які будуть підтримувати ПОЗИТИВНИЙ настрій у родині: чаювання, ігри, перегляд фільму всією родиною тощо.

Усім підтримки й безпеки! ❤️

Комп`ютерна безпека дитини

 

Сучасні технології безперечно корисні. І  наші діти  вже не можуть  без них обійтися. Проте, щоб не завдати  шкоди здоров’ю вашої дитини, потрібно знати,  як навчити дитину правильно ними користуватись.

Починати треба дуже обережно: перші сеанси за комп’ютером не повинні перевищувати для дітей 6-7 років 15 хвилин, для підлітків (12 -15 років)  45 хвилин. Щомісяця  час роботи за монітором можна подовжувати на 5 – 10 хв, доводячи до 1,5 -2 години для старших підлітків. Оптимальний графік для дитини: 15 -30 хв. роботи  та 10 хв. перерви  під час якої краще погуляти надворі, погратися з однолітками, зробити гімнастику, а не сидіти перед телевізором чи з книжкою.

Придбавши комп’ютер, батьки постають перед запитанням – де його поставити? Фахівці вважають, що бажано – не в дитячій кімнаті, навіть якщо це подарунок дитині.

Адже тоді дитина може потайки вмикати комп’ютер уночі  або засиджуватись  перед ним до ранку. Лише  близько 15 % батьків цікавляться, з якою саме інформацією працює дитина, а про способи захисту від небажаної для дітей інформації  в Інтернеті  знає тільки половина з них. Непоінформованість дорослих  у цих питаннях на руку тим, хто знає як скористатися дитячою довірливістю. Тому поговоріть з дитиною про ці небезпеки. Адже, навіть на безневинних , здавалося б , Інтернет –ресурсах на вашу дитину чатує багато небезпек. Взагалі, буде  краще, якщо з дитиною  до 10 -12 років в Інтернет –прогулянку вирушить хтось із старших.  Нехай дитина сидить з клавіатурою  і вчиться користуватись технікою, головне, щоб ви контролювали  весь маршрут її “ подорожей “. Якщо дитина  сидить в Інтернеті сама , слід подумати про вибір програм фільтрації.

Ніщо не вабить так дітей, як віртуальна реальність. Саме там вони  стають всемогутніми героями. Але ігри, які нині продаються  в Україні , практично не мають жодних вікових градацій. Батькам слід звернути увагу на ті з них, де багато крові, насильства, вбивств, і заборонити  дітям гратися в них. Якщо батьки не хочуть, щоб їхні діти деградували, ставали агресивними, озлобленими, ненавиділи увесь світ, треба купувати ігри на логічне мислення, стратегії, які сприяють розумовому розвитку.

Категорично забороняйте дітям  публікувати в Інтернеті  свою адресу , телефон, вік . справжнє ім’я, надсилати незнайомцям свої фотографії.  За  даними Інтернет –досліджень 9 із 10 дітей віком  від 8  до 15 років натрапляють в Інтернеті на порнографію, близько 17% регулярно зазирають на заборонені сайти, а близько 5% готові  втілити побачене там у  життя. У мережі можна знайти пропаганду насильства, фашизму, садизму, розповіді про корисність наркотиків чи про те, як зробити вибухівку.  Тому батьки повинні пояснювати дитині наслідки негативної інформації, вчити дитину протистояти привабливим пропозиціям, робити обдумані висновки.

Особливо зараз  актуальною стає проблема комп’ютерної залежності. Маленькі пацієнти з таким діагнозом проводять за комп’ютером по 10- 18 годин на добу. Найбільш схильні до цього діти 10-17 років. Першими ознаками захворювання є нестримне бажання якнайшвидше увімкнути комп’ютер і роздратованість, коли комп’ютер виключають. Відомі випадки, коли до лікування цієї залежності залучали психіатричну службу.

Батьки повинні привчати дітей до розумного використання Інтернет – ресурсів ще до того, як підліток зможе обходити  виставлені батьками фільтри для небажаної інформації.

І , наостанок,  батьки мусять завжди пам’ятати : Інтернет ніколи не замінить дитині сім`ю, дім, радість спілкування з батьками та однолітками, тому обмеження, що гарантують безпеку, мають бути  не  у батьківських заборонах,  а у дитини в голові.

Поговоримо про лайку

                                                              Хамство – це мужність тих, хто її не має.

Чому в нашій мові з`явилися матюки і чому  вони  стали такими поширеними у нашому суспільстві? Для українців  вживання матюків та хамство не є природними. Фахівці звертають увагу на те, що великий прошарок наших громадян є носіями російської ментальності для яких природними є прямолінійність, фамільярна поведінка та   ненормативна лексика.  Наші діди  та прадіди взагалі не знали матюків. Люди старшого віку згадують, що ще якихось 50 років назад  «московська  лайка» навіть у чоловічій  компанії сприймалася  як чужа. Ні, ми не святі, гострі вислови у козаків та горлатих жіночок  були і в нас.  Однак лаятися у жодному разі  не можна було  в хаті,  у полі, на людях, біля води, у присутності старших чи дітей.  Та й вислови були зовсім інші.

Що ж з нами сталося? Чому теперішнє покоління матюкається  не лише в сварці, а й коли просто спілкується – так, для зв`язки слів.   Річ у тім, що  матюки  і грубощі  є проявом одного з видів агресії  –  це вербальна агресія.  А рівень будь-якої агресії в нашому суспільстві нині високий, як ніколи.  Причин у  цього явища  багато:   і зубожіння основної маси людей, і низька політична культура нашої «еліти», і військова агресія  на Сході.  Кожен з нас – як сірник.  Сюди ж можна віднести і те, що якщо раніше матюки  та лайка були поширеними у    кримінальних прошарках суспільства( грубо кажучи у тих хто «сидів»), то тепер, на жаль,  вони  стали нормою в мистецтві, літературі, поезії, театрі. Грубість, лайка, матюки вийшли з кола  побутового спілкування. Вони перетворились у певну субкультуру.  Матюкаючись, мало хто з нас задумується, що все це копіюють наші діти. І наше  «так не повторюй» для них  абсолютно нічого не важить. Чому ні, ви ж дорослі так робите, для вас це норма. А чим ми гірші?   Діти все бачать, все  чують і… все копіюють.

Вживання ненормативної лексики не завжди є  результатом поганого виховання.   Психологи пояснюють  це, як захисну реакцію  невпевненої в собі людини на стрес, як прояв  внутрішньої  агресії та страху, вияв  особистих комплексів особистості.  Статистика говорить, що 40 % українців вважають грубість і нецензурщину  нормою.  Насправді брутальність покриває  чимало власних потреб людини  – від психологічного розвантаження  до самоствердження та приниження  іншого заради  відчуття своєї вищості.   Лайку використовують задля нібито «самоствердження», для демонстрації  начебто своєї «розкутості». Але все це відноситься до невротичних проявів у психіці людини.

Що робити коли тобі грублять?  Перш за все не провокуйте психопата. Не опускайтесь до його рівня. Найкраще взагалі не відповідайте.  І не намагайтесь його перевиховати, Вам це не вдасться. Взагалі не реагуйте на грубість. Найкращою зброєю є  гумор. Скажімо, можна відповісти якоюсь філософською фразою, жартом  або просто співчутливо посміхнутися.  Пам`ятайте, якщо Ви   не приймаєте подарунок, то він залишиться у того, хто його Вам мав подарувати. Так і з грубощами та хамством. Доки Ви  не приймаєте  їх, вони належать тому, хто їх говорить.

 

Агресія у дітей

Майже в кожному класі зустрічається хоча б одна дитина з ознаками агресивної поведінки. Вона часто  нападає на решту дітей, обзиває і б’є, відбирає і ламає іграшки, спеціально нищить шкільне приладдя,  навмисно вживає грубі вирази чи нецензурну лайку. Цю йоржисту, забіякувату, грубу дитину дуже тяжко прийняти такою, яка вона є, а ще важче зрозуміти.

Проте, як і всяка інша, агресивна дитина потребує  допомоги дорослих: і батьків і педагогів. Їїї  агресія це, перш за все, віддзеркалення внутрішнього дискомфорту, невміння адекватно реагувати на події, що відбуваються навколо неї.

Агресивна дитина часто відчуває себе знедоленою, непотрібною.  Часто жорстокість чи байдужість батьків приводить до порушення батьківсько-дитячих відносин і вселяє в душу дитини впевненість, що її не люблять.«Як стати улюбленою і потрібною» – нерозв’язана проблема, що стоїть перед маленькою людиною. Ось вона і  шукає способи привертання уваги дорослих та  однолітків. На жаль, ці пошуки не завжди закінчуються так, як хотілося б  дитині, але як зробити краще – вона не знає. От як можна описати поведінку  таких дітей: «Агресивна дитина, використовуючи будь-яку можливість …прагне розсердити маму, вчителя, однолітків. Вона не «заспокоюється» доти, поки дорослі не вибухнуть, а діти не вступлять в бійку».

Батькам і педагогам не завжди зрозуміло чого саме добивається дитина і чому вона поводиться так, хоча наперед знає, що з боку дітей може отримати відсіч, а з боку дорослих – покарання. Насправді,це іноді лише відчайдушна спроба завоювати своє «місце під сонцем». Дитина не має уявлення, як іншим способом можна боротися за виживання в цьому дивному і жосткому світі, як захистити себе.

Агресивні діти дуже часто підозрілі і насторожені, люблять перекладати затіяну ними сварку на інших.

Такі діти дуже часто не можуть оцінити свою агресивність. Вони не помічають, що вселяють в оточуючих страх і занепокоєння. Їм, навпаки, здається, що весь світ хоче образити саме їх. Таким чином виходить замкнуте коло: агресивні діти бояться і ненавидять оточуючих, а ті, у свою чергу, бояться їх.

Емоційний світ агресивних дітей недостатньо багатий, в палітрі їхніх відчуттів переважають похмурі тони, кількість реакцій навіть на стандартні ситуації дуже обмежена. Найчастіше це захисні реакції. До того ж вони не можуть подивитися на себе з боку й адекватно оцінити свою поведінку. Такі діти  часто переймають агресивні форми поведінки своїх батьків.

Підростаючи, дуже часто такі підлітки знаходяться по відношенню до вчителів та офіційного керівництва школи в деякій опозиції, що виражається в їх підкресленій незалежності. Вони претендують на неформальну, але авторитетнішу владу, спираючись на свою реальну фізичну силу. Ці неформальні лідери володіють великою організуючою силою, можливо тому, що  своєму успіху вони можуть завдячувати  привабливому для всіх підлітків принципу справедливості. Не випадково біля них збираються не дуже розбірливі в цілях і засобах  компанії підлітків. Сприяють успіху таких лідерів і уміння безпомилково визначати слабких, тих, хто виявляється беззахисним перед нахабством і цинізмом, особливо, якщо цей цинізм представлений під виглядом морального принципу ” виживають сильні, слабкі вимирають ”

 Види агресивної поведінки:

  • Фізична агресія (напад) – використання фізичної сили проти іншої особи.
  • Непряма агресія – дії, як обхідними шляхами направлені на як на іншого (плітки, злобні жарти), так і ні на кого не направлені вибухи люті (крик, тупання ногами, биття кулаками по столу, ляскання дверима і ін.).
  • Вербальна агресія – вираз негативних відчуттів як через певну форму (крик, виск, сварка), так і через зміст словесних відповідей (погрози, прокляття, лайка).
  • Схильність до роздратування – готовність до прояву агресії при щонайменшому збудженні, запальності, різкості, грубості.
  • Негативізм – опозиційна манера поведінки, звичайно направлена проти авторитету або керівництва. Може наростати від пасивного опору до активної боротьби проти сталих законів і звичаїв.

З форм агресивних  реакцій виділяють :

  • Образу, заздрість і ненависть до тих, хто оточує людину. Вона обумовлена відчуттям гіркоти, гніву на весь світ за дійсні або уявні страждання.
  • Підозрілість, недовір’я і обережність по відношенню до людей, засноване на переконанні, що оточуючі мають намір заподіяти шкоду.

 

Усі форми агресивності мають одну спільну рису: вони викликані спробами контролювати ситуацію, впливати на неї з метою вдосконалення або себе, або свого оточення, включаючи близьких людей. Реакція у вигляді агресивної поведінки приводиться в дію вродженими і набутими механізмами, деякою внутрішньою мотивуючою силою.

Що робити дорослим?

До дітей зі слабо вираженою агресивніс­тю характерні пасивність, невміння постояти за себе, вплинути на інших.

Таких малюків треба спонукати до активності, самостій­ності, ініціативних дій, хвалити за наполег­ливість, уміння постояти за себе та інших, зміцнювати їхню віру у власні сили.

Агресивних дітей потрібно тактовно і по­слідовно навчати самоконтролю, внутрішньої зібраності та витриманості. Переключити ак­тивність агресивної дитини у конструктивне русло допоможе вивчення її інтересів. Пос­тупове ускладнення завдань, що вимагають рішучості, сміливості, енергійної реакції, до­зволить відволікти дитину від дріб’язкового з’ясування стосунків на організацію спільної діяльності, успіх якої залежить від уміння співрацювати з іншими.

Агресивні діти та підлітки потребують розуміння й підтримки до­рослих  так, як ніякі інші. Тому головне наше завдання полягає не в тому, щоб поставити «точний діагноз» і тим більше «приклеїти ярлик», а в наданні посильної і своєчасної допомоги

Назвемо найбільш розповсюджені помилки дорослих у вихованні агресивності у дітей.

  1. Непослідовність у виховання ( тато дозволяє щось, мама – ні)
  2. Надто суворі покарання за провини.
  3. Гіпоопіка( надто опікають дитину, не дають  дитині набути  власного досвіду)
  4. Фізичне знущання над дитиною в сім’ї.
  5. Часта зміна вихователів.
  6. Виховання у малозабезпеченій бага­тодітній сім’ї.
  7. Відсутність батька.
  8. Спілкування на вулиці зі старшими дітьми з відхиленням від норм поведінки.

 

 

ЯК допомогти дитині знизити рівень агресивності

  • Виконувати фізичні вправи (біг, гімнас­тика, аеробіка).
  • Займатися силовими видами спорту (бокс, боротьба).
  • Посильна тяжка фізична праця.
  • Виливати злість на неживі об’єкти (по­бити подушку, диван, боксерську грушу).
  • Масажувати спину, особливо верхню її частину, для зняття напруження.
  • Викричатися, не спрямовуючи свій крик на об’єкт роздратування.
  • Поговорити про ситуацію, яка спричиняє роздратування, з близькою для вас людиною.
  • Висловити вголос уявному об’єкту своє невдо­волення.
  • Написати листа об’єкту роздратування, але не надсилати його.
  • Зміна виду діяльності на ту, яка допо­може відволіктися від проблеми.
  • Навчити висловлювати  свою думку співроз­мовникові щодо ситуації, яка  дратує.
  • Релаксація — метод, за допомогою яко­го можна частково чи повністю позбутися фізичного або психологічного напруження.
  • Медитація — занурення розумом у предмет, ідею шляхом зосередження на од­ному об’єкті й усунення всіх інших зовніш­ніх (світло, звук) та внутрішніх (фізичний, емоційний стан) факторів.

 

 

 

 

Вчимося бути батьками

Роль матері та батька у вихованні дитини
Давайте поміркуємо про те, які ролі грають чоловік і жінка у своєму житті. Чи завжди комфортно ми почуваємо себе в цих ролях? Яким ми виховуємо хлопчика, а якою — дівчинку? Як ми повинні себе поводити, щоб виховати гарну людину? Ці питання є дуже важливими, тому ми вирішили присвятити їм цю статтю.Кожна людина в своєму житті грає багато ролей. У різні моменти ми — пасажири в транспорті, учні, студенти, співробітники, керівники чи підлеглі, покупці. Але, крім того, ми завжди залишаємося жінкою чи чоловіком. Чи помічали ви, що ми, як чоловік та як жінка, зовсім по-різному виконуємо свої ролі? Зовсім по-різному сприймаємо світ, звертаємо увагу на різні речі, приймаємо рішення, поводимося в складних ситуаціях. А коли ми стаємо жінкою чи чоловіком? Як ми про це дізнаємося? Як виховується чоловік і жінка? Хто їх виховує? Як формуються жіночі та чоловічі риси та особливості? Чому є жінки, схожі на чоловіків, і чоловіки, які нагадують нам жінок? Чи нормально це?Чоловіки та жінки, безумовно, різні. Але також вони, безумовно, рівні. Вони рівні в праві бути такими, якими вони є. Вони рівні в праві мати те, що вони хочуть. Вони рівні в праві мріяти і здійснювати СВОЇ мрії. Кого ви чекали, коли мала народитися ваша дитина? Хлопчика чи дівчинку? По даним одного з досліджень, у 80% сімей у всьому світі чекають на хлопчика. Чи запитували ви себе, чому? У одній молодій сім’ї всі 9 місяців чекали на хлопчика. Батько, звертаючись до дитинки, називав її тільки “він”. Мріяв, як він буде виховувати сина, але народилася донька. Батько був у розпачі. Він останнім прийшов до пологового будинку. Хоча дружину дуже кохав. Він казав: “Я не знаю, що тепер робити! З сином я знав, що робити, а що робити з донькою, ніяк не зрозумію”.

Чоловіки вважають, що їм буде легше виховувати сина. Крім того, існує думка, що чоловікам легше. Тоді чому майже всі чекають хлопчика, радіють, коли він народжується, а потім батько любить більше дівчинку? А з хлопчиком не знає, що робити. Не може знайти спільну мову.Давайте спробуємо в цьому розібратися. Не дивуйтеся, що в нас зараз більше запитань, ніж відповідей. Ми обов’язково знайдемо їх. Чи це буде привід замислитися. Візьмемо ідеальну ситуацію. У сім’ї є і мама, і тато. Вони люблять один одного. Вони чекають на свого первістка. І от дитина народжується. Нехай це буде хлопчик. Які обов’язки бере на себе мати, а які батько? Яку роль вони виконують? Чи є специфічна батьківська роль? Мати доглядає за дитиною, проводить з нею майже весь час, пестить її, цілує. Назвемо цю роль мами – “любляча турботлива мама”. Це все може робити і батько. Є чоловіки, яким дуже подобається доглядати за дитиною. І вони це роблять із задоволенням. Яка ж тоді роль суто чоловіча? Може, це роль “захисника”? У наш час ми розуміємо цю роль дещо інакше. У нас немає війни. Нашим чоловікам не потрібно нас захищати кожного дня. І, здається, що ми, жінки, і самі впораємося. Виявляється, що – ні, не дуже.

Коли ми, жінки, беремо на себе не властиву для себе роль, ми не можемо якісно виконати ні ту, ні іншу. В нас немає часу і сил любити, тому що ми ще й захищаємо. Мабуть, захист нам потрібен завжди. Не завжди від ворогів. Але завжди – як впевненість (чоловіча впевненість), як сила (чоловіча захищаюча сила), як опора (опора на сильне впевнене та розуміюче чоловіче плече), як підтримка. Якщо ми віддамо чоловікам чоловіче, тоді нам не треба буде брати на себе непід’ємне. Тоді чоловікам завжди буде місце в нашому домі. Тому, що в них буде діло, яке вони вміють, люблять і будуть робити. Наш дім стане захищеним. Зрозумійте правильно. Ми не проти того, щоб чоловік брав на себе частину домашньої роботи. Більш того, ми вважаємо, що немає жіночої і чоловічої роботи в домі. Є тільки домовленість – хто, що робить. І в кожній сім’ї це по-своєму.

Ви можете запитати: “Яким чином повернути чоловіку чоловіче, а жінці жіноче?” Це, справді, не так просто. Кожного з нас не так просто переконати зробити щось додатково. Особливо, коли раніше нас переконували в тому, що наша допомога не потрібна. «Ну що ж ти робиш! Ти його пораниш (упустиш, стукнеш і т. п.)!» — слова, які часто можна почути в адресу новоспечених тат. І батько відсотонюється від догляду за малюком. Але це півбіди. Малюк, недоотримуючи грубоватої чоловічої уваги, виявляється нездатен зробити один з перших висновків у своєму житті — що існує дві половини цього світу: жіноча та чоловіча, материнська і батьківська.

Якщо тато годує дитину, купає, доглядає за ним, вколисує його, не варто робити це в точності, як мама. Нехай у нього буде свій підхід. Отже, якщо ми, жінки, вирішили переконати свого чоловіка чи сина в тому, що ми потребуємо його захисту та допомоги, потрібно йому про це сказати. При цьому пам’ятайте: важливо, не тільки, що сказати, а ще й, важливо – як сказати. Спробуйте не докоряти свого чоловіка тим, що він чогось не робить, не підтримує вас. Замість цього, хваліть його за те, що він робить. Скажіть йому, наприклад, так: “Я (чи ми) так люблю тебе. Я так рада, що ти в мене є. Я почуваю себе такою захищеною поряд з тобою.” Якщо у вас поки немає почуття захищеності, не докоряйте його. Знайдіть те, що дає чи могло б дати вам почуття захищеності у ваших відносинах і скажіть своєму чоловікові про це. Можна сказати так: “Коли ти поряд, я почуваю себе дуже захищеною.” Можливо тоді ваш чоловік частіше буде вдома, ніж тоді коли ви кажете йому: “Тебе ніколи немає вдома. Ти нас не любиш.” Спробуйте, і ви через деякий час побачите, як зміняться ваші стосунки. Вам не потрібно буде докоряти чоловіка, що він не може заробити гроші, розповідати, як він повинен це робити. Він і сам спроможний зробити це. Скажіть йому: “Я вірю в тебе!” Замість постійного незадоволення поведінкою чоловіка, у вас з’явиться час для створення доброзичливих стосунків у вашій родині. Адже жінки, дуже люблять створювати стосунки. Спрямуйте свою творчу енергію на це. У вас обов’язково вийде. Я вірю в вас! Зверніть увагу, що для цього знадобляться суто жіночі особливості: любов, турботливість, лагідність, терпіння. Саме – терпіння, а не терплячись. Терпіння не в тому розумінні, щоб терпіти те, що не подобається. А терпіння дочекатися результатів. Почалося щось нове. І для того, щоб щось змінилося, потрібен час.

Повернемося до дитини. А як ми поводимо себе, коли справа стосується дитини? Часто буває так, що коли дитина з’являється на світ, мама бере на себе майже всю роботу по догляду за дитиною. Помічниця в неї − бабуся, а ніяк не батько. Та й серед чоловіків поширена думка, що чоловікові не місце біля немовляти. Вони кажуть: “Він ще дуже маленький. Нехай ним мама займається. А от, коли він виросте, тоді я і стану його виховувати.” Таким чином, з самого початку, за батьками закріплюються певні ролі: мама – вихователь дитини, а батько – сторонній спостерігач. Шановні мами! Не відштовхуйте тата зараз, коли ваша дитина тільки народилася. Їй дуже потрібен батько. Це. саме той час, коли він відкритий для того, щоб брати на себе нові обов’язки. Якщо ви будете відштовхувати його, боячись, що він зробить щось не так, ви можете зіткнутися з двома небезпеками. Ви можете відбити в чоловіка бажання бути татом. А крім того, ви ризикуєте втратити зв’язок з чоловіком.

Шановні татусі! Знайте, що ви дуже потрібні зараз своїй дружині та дитині! Вони потребують вашої підтримки і допомоги. У цей час вашій дружині страшно і важко. Зрозумійте, що вона дійсно може зациклитися на дитині. Але це не означає, що ви для неї стали менш потрібним та важливим. Ви також важливі і вона любить вас. Не звинувачуйте її в тому, що вона захоплена дитиною. Можливо буде краще, якщо ви просто об’єднаєтеся і будете доглядати за маленьким разом. Виховання – непроста справа. Візьміть на себе посильні обов’язки. І тоді ви відчуєте зв’язок із дружиною. Тоді ваша родина буде єдиним цілим. Ви разом будете справлятися з труднощами і радіти успіхам. Ніщо так не об’єднує, як спільна справа. Ви самі знаєте це.

Режим дня – це важливо

 

Домашній режим для школяра..

Раціональний режим дня (РРД) – це чіткий розпорядок дня, який передбачає певну тривалість діяльності і відпочинку та чергування їх протягом доби з врахуванням статево-вікових та індивідуальних особливостей дитини (підлітка). РДД, як складова частина шкільного виховання є обов’язковою умовою гармонійного розвитку, зміцнення здоров’я, підвищення розумової і фізичної працездатності учнів. При дотриманні РДД формується певний ритм функціонування організму (динамічний стереотип), як врівноваженої системи умовних рефлексів. Продуктивність діяльності (коефіцієнт корисної дії) учнів, які дотримуються РДД значно вища ніж в тих, хто постійно його порушує. Дотримання РДД допомагає запобігти передчасній втомі та перевтомі під час розумової і фізичної праці.

При складанні РДД належить враховувати вродженні біологічні ритми учнів, особливо добові. Адже вночі, як відомо, знижуються показники функцій усіх систем організму, вдень, навпаки, інтенсивність обміну речовин, активність вегетативних систем значно зростає. Працездатність людини поступово зростає у вранішні години, досягаючи найбільшого рівня до 10 – 13 год. Після 14 год працездатність знижується, тоді до 17 – 18 години зростає.

Умови життя, навчальна і трудова діяльність школярів, іхній стан здоров’я і нахили звичайно різні. А тому єдиного добового режиму дня для усіх бути не може. Орієнтовний режим дня для учнів 5 – 6 класів може бути таким:

  • Прокидання, ранкова гімнастика, загартовуючі процедури, прибирання ліжка, туалет – 7.00;
  • Сніданок – 7.30;
  • Навчальні і факультативні заняття в школі – 8.20;
  • Дорога із школи додому (прогулянка) – 14.00;
  • Обід – 14.30;
  • Післяобідній відпочинок (прогулянка, аутотренінг рухливі ігри і розваги) – 15.00;
  • Підготовка уроків і позакласна робота – 17.00;
  • Перебування на повітрі – 19.30;
  • Вечеря і вільні заняття (творча діяльність, читання літератури, допомога сім’ї, музика) – 20.30;
  • Приготування до сну (прогулянка перед сном, туалет) – 21.00;
  • Сон – 21.30 – 22.00.

Основні гігієнічні константи раціонального дня учнів: виконання різних видів діяльності в суворо визначені часи, правильне чергування навчальної, трудової діяльності і активного відпочинку, регулярне харчування в одні і ті ж години, заняття фізичною культурою і спортом, корисне проведення часу (культура розваги), достатньо тривалий і повноцінний сон.