Розділ ‘Поради вчителям’

Як заспокоїти дітей

Поради ЮНІСЕФ про те, як говорити зі своїми дітьми про коронавірусне захворювання 2019 року

Вісім порад, як заспокоїти і захистити дітей

Нині, коли ви так багато чуєте про коронавірус, легко відчути інформаційне перенасичення. Якщо ваші діти відчувають тривогу, це також зрозуміло. Дітям може бути важко зрозуміти те, що вони бачать в інтернеті чи по телевізору (або чують від інших людей), тому вони можуть бути дуже вразливими до тривоги, стресу і смутку. Але відкрите обговорення та ваша підтримка допоможуть їм зрозуміти ситуацію, дотримуватися правильної поведінки й навіть зробити позитивний внесок для інших. 8 порад про те, як говорити зі своїми дітьми про коронавірусне захворювання 2019 року, пропонує ЮНІСЕФ Україна.

1. Ставте відкриті запитання та слухайте

Спочатку запропонуйте дитині обговорити проблему. Дізнайтеся, що саме діти вже знають, і дозвольте їм визначати напрямок розмови. Якщо діти ще маленькі й не чули про спалах, можливо, вам не потрібно піднімати це питання: просто нагадайте їм про хороші гігієнічні практики, не створюючи нових побоювань.

Переконайтеся, що ви в безпечному просторі. Нехай дитина скаже все, про що думає, не обмежуйте її у цьому. Допомогти почати розмову можуть малювання, розповіді й інші види діяльності.

Найголовніше — не применшуйте і не уникайте побоювань дітлахів. Визнавайте почуття дітей та запевняйте їх, що боятися — це природно. Покажіть, що ви слухаєте їх, приділяючи всю свою увагу. Давайте зрозуміти, що діти можуть поговорити з вами та своїми вчителями, коли захочуть.

2. Будьте чесні: поясніть правду словами, зрозумілими для дітей

Діти мають право на правдиву інформацію про те, що відбувається у світі. Але дорослі несуть відповідальність за те, щоб захистити їх від стресу. Використовуйте мову, відповідну віку, спостерігайте за реакцією і будьте чутливі до рівня тривоги дітей.

Якщо ви не можете відповісти на їхні запитання, не намагайтеся вигадати правильну відповідь. Використовуйте це як можливість разом ознайомитися з інформацією. Її чудовими джерелами є веб-сайти міжнародних організацій, наприклад, ЮНІСЕФ та Всесвітня організація охорони здоров’я. Поясніть, що деяка інформація в інтернеті не є точною і краще довіряти експертам.

3. Покажіть їм, як захистити себе та своїх друзів

Один із найкращих способів уберегти дітей від коронавірусу та інших захворювань — просто заохочувати їх регулярно мити руки. Це не повинно перетворитися на страшні розмови. Співайте разом з The Wiggles або виконайте цей танок, щоб зробити навчання цікавим.

Ви також можете показати дітям, як прикривати обличчя під час кашлю чи чхання згином ліктя, пояснити, що краще не перебувати надто близько до людей, у яких є ці симптоми, і попросити їх говорити вам, якщо вони починають відчувати, що у них лихоманка, кашель або ускладнене дихання.

4. Запевніть їх, що все буде добре

Коли ми бачимо безліч сюжетів, які непокоять усіх, на телебаченні чи в інтернеті, здається, що криза просто оточила. Діти можуть не розрізняти зображення на екрані та реальність навколо себе. Вони можуть вірити, що їм загрожує небезпека. Ви допоможете дітям впоратися зі стресом, граючи чи відпочиваючи з ними, коли у вас є змога. Дотримуйтеся регулярних процедур і розкладу, наскільки це можливо, особливо перед сном, або допомагайте створювати новий розклад у нових умовах.

Якщо у вашому районі спалах захворювання, нагадайте своїм дітям, що вони, ймовірно, не підхоплять інфекцію, що більшість людей, які мають коронавірус, не хворіють тяжко, і що багато дорослих наполегливо працюють над тим, щоб зберегти вашу родину.

Якщо ваша дитина почувається погано, поясніть, що їй доведеться залишитися вдома або в лікарні, оскільки це безпечніше для неї та її друзів. Скажіть їй, що ви знаєте, що часом це важко (можливо, страшно чи нудно), але дотримання правил допоможе зберегти всіх у безпеці.

5. Перевірте, чи не відчувають вони стигму та чи вони її не поширюють

Спалах коронавірусу приніс численні повідомлення про расову дискримінацію у всьому світі, тому важливо переконатися, що ваші діти ані зазнають булінгу, ані сприяють йому.

Поясніть дітям, що коронавірус не має нічого спільного з тим, який хтось має вигляд, звідки походить чи якою мовою говорить. Якщо дітей обзивають або знущаються над ними в школі, вони повинні мати змогу безпечно розповісти про це дорослим, яким вони довіряють.

Нагадайте своїм дітям, що кожен і кожна має право бути в безпеці в школі. Знущання — це завжди неправильно, і всі ми повинні робити все, щоб добре ставитися та підтримувати одне одного.

6. Шукайте помічників

Дітям важливо знати, що люди допомагають одне одному добрими вчинками.

Поділіться зокрема історіями медичних працівників, вчених і молодих людей, які працюють над тим, щоб зупинити спалах. Якщо діти знають, що співчутливі люди докладають зусиль для їхнього захисту, це заспокоює.

7. Дбайте про себе

Ви краще допоможете дітям, якщо піклуватиметеся про себе. Діти бачать, як ви реагуєте на новини. Тому для них важливо розуміти, що ви спокійні й не панікуєте.

Якщо ви занепокоєні або засмучені, знайдіть час для себе і зверніться до інших родин, друзів та людей у вашій громаді, яким ви довіряєте. Приділіть трохи часу заняттям, які допоможуть вам розслабитися та відновити сили.

8. Обережно закінчуйте розмови

Дітям важливо знати, що вони не залишаться на самоті з бідою. Коли ви завершуєте розмову про дражливі речі, оцініть рівень тривожності дитини: спостерігайте за мовою тіла, оцінюйте, чи використовує вона звичайний тон голосу, і дивіться, як вона дихає.

Нагадайте дітям, що вони можуть у будь-який час поговорити з вами на будь-які інші теми, зокрема на складні. Нагадуйте, що ви піклуєтеся про них, слухаєте їх, і що вони можуть звернутися до вас завжди, коли занепокоєні

Склянка води: виставляємо розумні рамки

Склянка з водою

Іноді для ілюстрації розвитку дитини я привожу приклад з водою.

Малюк в своєму розвитку зі своїми емоціями подібний до води – непередбачуваний, безпосередній, рухливий, спонтанний. Він всім цікавиться, у все вникає. Його цікавість стрімко, як потік води, змінюється і рухається, випереджаючи зір і слух. Він подібний до потоку, річки або струмочку.

А тепер уявіть, як ви ллєте воду на стіл, що з нею відбувається? Вона стихійно розтікається в несподіваних напрямках, проливається вниз, її важко зібрати і повернути в ємкість. Якщо не ставити склянку або кордони, то вода буде розтікатися в усі сторони, їй нема на що спертися або піднятися, вона проливається все нижче і нижче … Також і малюк, якщо йому не встановлювати розумних меж і рамок, він розтікається на всі боки , втрачає орієнтири і опору для розвитку, у відповідь на це виникає багато тривоги і розгубленості.

Якщо ж наливати воду в вузький стакан або тонку вазу, то вода швидко і без сильних емоційних затрат досягне верху. Всередині майже не буде життя, вологи, зате рівень води буде високий, іноді навіть вище сміливих очікувань. І що трапиться з водою, якщо її так залишити? Вірно – вона позеленіє і стухне. Якщо дитині ставити багато жорстких кордонів, рамок і обмежень, то вона стане такою, якою хочуть її бачити батьки (у багатьох випадках), але чи буде вона щасливою? Чи буде в неї життя, задоволення від існування і діяльності? Думаю, відповідь очевидна …

Дитині потрібні розумні рамки, на які вона може спертися у своєму зростанні, розвитку. При цьому необхідна деяка свобода у використанні дитиною своїх можливостей для здійснення того, що їй самій цікаво і не є корисним з точки зору дорослого. Станьте для дитини «склянкою», яка дає опору і в той же час простір для внутрішнього життя.

Перевірте себе, порахуйте, чи збігається у вас кількість обмежень, заборон і вимог до кількості того, що можна, дозволено, допустимо?

Поради вчителям про навчання вдома

Навчання вдома: практичні поради для вчителів від психологині Світлани Ройз

Дистанційне навчання – це, насамперед, не про технічні засоби, а про те, як учителю налагодити зв’язок з учнями, підтримати їх і вдало спланувати роботу. Що можна порекомендувати вчителям – “Новій українській школі” розповіла сімейна і дитяча психологиня Світлана Ройз.

Читайте також “Навчання вдома: практичні поради для батьків від психологині Світлани Ройз“

ЗАГАЛЬНІ ТЕЗИ
Перше. Я вклоняюсь учителям, які готові до змін і які зараз працюють у новому форматі або готуються до цього: ви дуже швидко адаптуєтесь до зовнішніх умов, це величезне навантаження. Я б дуже хотіла, щоб сьогодні не тільки лікарі, а й вчителі відчули наші повагу і вдячність за те, що вони роблять. Це стосується також і директорів шкіл, і вихователів дитячих садочків, які залишаються на зв’язку зі своїми вихованцями. Це зараз важливо для нас усіх.

Друге. У попередньому інтерв’ю я просила батьків бути дбайливими до вчителів, тому що вони зараз працюють у стресі, у нових для себе умовах. У цьому інтерв’ю я хочу попросити вчителів бути уважними до батьків своїх учнів.

Учителям важливо пам’ятати, що батьки зараз опановують невластиву для них професію. І вони відчувають таку ж надмірну напругу – відчуття небезпечності особистого простору, страх за життя і неможливість впоратися з новою ситуацією та новими компетенціями.

Буде коректно, якщо вчитель спитає батьків (дітей будь-якого віку), чим він може допомогти. Це запитання, яке сигналізує про готовність до контакту. Хтось із батьків скаже: “Дякую, мені нічого не потрібно”. Хтось проігнорує. А хтось дійсно скаже, що було б йому помічне, і тоді вчителю потрібно дати підтримку цій сім’ї.

Третє. Коли вчитель спілкується з дітьми – неважливо, якого вони віку і чи це дистанційне або безпосереднє спілкування. Діти в контакті більшою мірою з вашим емоційним станом, з тим, що ви відчуваєте, як ви говорите – а не що ви говорите.

Тому якщо у вас є можливість обирати час для включення, оберіть той, коли ви почуваєтесь максимально наповненими і в ресурсі, бо зараз діти потребують вашої емоційної підтримки – можливо, більше, ніж академічних знань.

ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ
1. Якщо ви занепокоєні незвичною працею в онлайн-режимі, ви можете відверто сказати дітям, що це для вас новий досвід і ви трохи збентежені роботою в онлайн. Це нормально – сказати дітям будь-якого віку, що ви це робите вперше і вам дещо ніяково.

На цьому досвіді дитина вчиться у вас – зокрема і того, що ви дозволяєте собі бути вразливими в той час, коли ви знімаєте “корону” і вчитесь нового.

Те, як ви опановуєте новий досвід, може бути більшим уроком для дітей, ніж те, що вони вчать сьогодні за навчальним планом.

Ви супроводжуєте дитину під час навчання, і за цей час вона має здобути не тільки академічні знання, але й досвід, як навчатись нового – і цей шлях діти зараз можуть пройти разом із вами.

2. Діти зараз позбавлені живого контакту. Ми створені так, що найкраще ми сприймаємо інформацію, коли бачимо живу людину. Коли проводили експерименти, яка система навчання найбільш ефективна – порівнювали аудіокурси, відеоформат і живе спілкування.

Результати були такі: аудіокурси давали найслабший ефект, записана відеолекція працювала краще, але найбільш ефективним виявився живий контакт, під час якого спрацьовує дзеркальна система людини.

Тобто якщо в наявних умовах у вас є можливість живого контакту, це буде набагато продуктивніше. Бачити і чути вчителя – це те, чого потребують діти в будь-якому віці. Також чудово, якщо ви будете готувати презентації на 7-10 хвилин, тому що в сучасних дітей провідний канал сприйняття інформації – візуальний.

3. Діти відвикають від колективу та вчителя, і якщо не намагатись “втримати” їх, після карантину доведеться вкладати час і зусилля в адаптацію, “повернення” дітей.

Найважливіше зараз – не втратити з ними контакт і зберегти довіру. Якщо у вас є можливість зробити для учнів розсилку – просто з жартом, з чимось особистим, з людським зверненням – це буде прекрасно.

Дітям зараз тривожно, а якщо нам тривожно – ми не вчимось. І чим більше поряд із дітьми адекватних дорослих, тим краще. А кому довіряє дитина? Батькам та вчителям. Насправді це буде на користь навчанню і зараз, і тоді – коли все це закінчиться і діти знову прийдуть до школи. Ви не повинні втрачати зв’язок.

4. Зараз у вас є можливість змінити свій образ і ставлення дітей до себе з формального і вимушеного на ставлення до вчителя як до людини. Якщо зараз учитель зробить щось, що не вкладається у стандартний образ, щось, що спочатку викличе в дитини навіть шок (скажімо, відправить жартівливу розсилку або одягне для відеочату котячі вушка), – це буде прекрасно.

У вас є можливість поекспериментувати зі своїми образом та підходом. Це не має бути насильство, але якщо для вас це органічно і ви відчували себе у школі затиснутою в жорсткі межі – зараз саме час для експериментів.

5. Якщо дитина зробила домашнє завдання і бачить, що дорослий його не перевірив, – у неї знижується мотивація. Тому, якщо ви даєте домашнє завдання, то обов’язково дайте і зворотний зв’язок у зручному для вас вигляді. Також важливо обговорити, що буде, якщо дитина не виконає завдання.

6. І, нарешті, потурбуйтесь, щоб самим не вигоріти. Ми увійшли в цей карантин уже вигорівшими і живемо зараз у режимі енергозбереження. Ми не знаємо, наскільки це затягнеться. І тому вмикаємо турботу про кожен елемент системи – і про себе також.

МОЛОДША ШКОЛА
1. Ідеально, якщо у вас є можливість і сили збирати дітей через Zoom або подібні застосунки з можливістю відеоконференції, щоб діти могли спілкуватись одне з одним – хоча б 10 хвилин на день. Нинішня ситуація – чудова можливість стимулювати дітей до спілкування в колективі, що, між іншим, є профілактикою булінгу.

Класна група у вайбері або щось інше, будь-який застосунок, який дасть можливість дітям надсилати одне одному промені добра, – це має бути ініційовано вчителем. З маленькими можна разом співати пісеньку – скажімо, ту, яку вони співали у класі, або проводити те ж ранкове коло: його можна робити в загальний конференції – “привіт-привіт” і надсилати одне одному сердечки.

2. Спілкування онлайн – це велике психічне навантаження для маленької дитини, у деяких аспектах набагато більше, ніж перебування у класі. Це стосується малюків, у яких ще немає внутрішнього розуміння, як влаштоване віртуальне спілкування.

На вас падає велике навантаження, бо ви стаєте модераторами загальної розмови. Вам треба впевнитись, що всі бачать одне одного, що в кожного є право голосу, і ви регулюєте ці контакти. Окремо вам треба попередньо побудувати концепт і план вашої зустрічі так, щоб це не перетворилося просто в загальний галас.

3. Важливо відзначити кожного персонально. Якщо знайдуться сили, кожному сказати добре слово та прислати персональний смайлик, як дають наліпки малюкам.

4. Для малюків важлива не частота, а регулярність спілкування. Можна виходити у відеоконференцію не щодня, а кілька разів на тиждень – це логічно ще й з огляду на те, що на підготовку витрачається набагато більше часу. Треба також дати собі час на відновлення, бо віртуальне спілкування для багатьох енергетично затратніше, ніж урок у класі.

5. Коли діти зустрічаються після розлуки і перебувають у стані стресу, та ще й зустріч відбувається в незвичному форматі – треба максимально уповільнити темп розмови. Тому що від наших темпу і гучності залежить стан того, хто з нами взаємодіє. Ваш спокійний і тихий голос уже буде стабілізацією.

СЕРЕДНЯ ШКОЛА
1. З підлітками важливо встановити жорсткий режим зустрічей. Треба, аби вони чітко знали, що коли буде, коли вони здають домашнє завдання тощо.

2. Важливо, щоб учитель дав підтримку учням. У тому сенсі, що він має розуміти, як їм складно – насамперед, не спілкуватись одне з одним. Адже головне завдання підліткового віку – входити в контакт зі своєю референтною групою, тобто з однолітками. А вони зараз майже позбавлені цього контакту.

3. Хоча підлітки – вже не малюки, чудово, якщо у вчителя буде можливість їх усіх бачити. Якщо ви можете сказати персональне слово кожному або просто перелічити всіх у загальному чаті – це теж буде важливо. Тому що, не дивлячись на їхній опір дорослим, підліткам треба відчувати себе частиною загалу. Прекрасно, якщо у класі був спільний ритуал – наприклад, вітання або прощання, чи якась особлива фраза. Якщо цього не було – вчителям було б чудово такі ритуали напрацьовувати.

Навчання вдома: практичні поради для вчителів від психологині Світлани Ройз
Фото: автор – VitalikRadko, Depositphotos

4. Сучасні підлітки технічно просунутіші за нас – і важливо не соромитись просити їх про допомогу. Підліток опирається материнській фігурі. Саме тому, працюючи з дітьми цього віку, вчителькам дуже складно зберегти авторитетні позиції. Коли я працюю зі вчителями, які вчать підлітків, я прошу їх не входити в роль мами. Адже вони постійно потраплятимуть під материнську проєкцію і до них буде опір.

Навпаки: якщо в підлітків буде можливість відчути свою силу, це підніме авторитет учителя в їхніх очах. А якщо згодом ви скажете: “Дивіться, я взагалі цього не розуміла, але завдяки вам змогла опанувати” – це стане зоною їхнього найближчого розвитку. Вони відчують, що допомогли іншому, зробили потрібне і важливе. Якщо вчителька, від якої цього не очікують, раптом опанує інтернет – її “бали” в очах підлітків одразу злетять до стелі.

5. Ця криза може привести нас до нового формату стосунків з учнями. Ви можете сказати: “У мене зараз купа технічних питань, до кого я можу звертатись?”. Або спитати в них, які фільми або серіали вони дивляться, в які ігри грають – це стане можливістю бути в більшому контакті і зрозуміти, чим вони дихають.

СТАРША ШКОЛА
1. У старшій школі діти зазвичай самі знають, чого їм не вистачає і де в них слабкі місця. Учитель спрямовує їх, відкриває їм двері і насправді більше орієнтується на питання, які вони ставлять. Ну, і сам ставить питання – у чому зараз я можу вам допомогти?

2. Говоріть їм, якщо виникають технічні складнощі і просіть поради. І, можливо, якщо в них залишаються сили і час, запропонуйте бути тьюторами, розробниками і “пояснювателями” чогось для молодших дітей. Тому що учні середньої школи будуть краще вчитись у старшокласників, ніж у вчителів. А для старшокласників це можливість повторити матеріал, адже ЗНО містить програму всієї школи з 5 класу.

3. Для старшого школяра вчитель є провідником. Це довірена людина, до якої можна звернутись. Карантин – це час, коли діти можуть поставити вам додаткові запитання, надолужити щось за індивідуальним планом. Учитель час від часу має виходити на спілкування з усією групою, але можна також просто надсилати завдання в месенджер: у нормі, у старшокласників має вистачити послідовності їх виконати. Звісно, це не скасовує особистий контакт, адже це, окрім передачі знань, – підтримка.

Важливо розуміти, що ця криза дає нам можливість обнулитись, вийти з цього в новій якості одне для одного. Це шанс і для вчителів, і для директорів шкіл – передивитись відносини, кордони одне одного. Ця можливість не пов’язана з віком, посадою або обставинами, а виключно з нашими станом і готовністю до змін.

Як задати домашку на карантині….


Як задати «домашку» на карантин, щоб її зробили

Більшість учнів сприймають карантин як чергові канікули. Як же привернути їхню увагу до навчання? У виграшній ситуації опинилися вчителі, які ще до закриття шкіл використовували онлайн-навчання, не завалювали «домашкою» та роздавали креативні завдання. «Освіторія» розпитала найкращих вчителів України, фіналістів премії Global Teacher Prize Ukraine різних років, як вони організовують освітній процес під час дистанційного навчання.

Максимум гнучкості та креативу

Наталя Наддур, учителька англійської мови та економіки Київської гімназії «Консул» №86, фіналістка GTPU 2017 року
Учні сприймають карантин як канікули, тому потрібно бути гнучким і креативним. Краще на цей час давати їм не академічні завдання, а мініпроєкти. Лякати сучасних дітей — не працює, так само не бояться вони і поганих оцінок. Лише мотивація, для чого їм це потрібно, дає результат.

Прикладом такого творчого завдання з англійської мови може бути попросити їх начитати на диктофон улюблений вірш чи фрагмент прозового твору. Уривок має бути невеликий — 5-10 хвилин. Діти не звикли чути свій голос й іноді записують фрагмент по кілька разів. Це хороший спосіб потренувати вимову і дикцію. Учням це завдання подобається. Воно має також профорієнтаційну складову. Я пояснюю, що вміння начитувати текст бездоганно і швидко знадобиться їм у професії ведучого чи журналіста.

Карантин — чудова нагода почитати. Але змусити сучасних дітей читати товстелезні книги ми не можемо. Бо вони розуміють, що можуть отримати інформацію швидше. Вони скоріше подивляться кіно чи послухають подкаст. Тому краще задавати короткі твори, але з глибоким змістом.

Для точних дисциплін доречно проводити Skype-конференції на 15-20 хвилин щотижня. Цього часу достатньо, щоб пояснити нову тему й обговорити незрозумілі питання. Запитайте напередодні, коли учням зручніше вийти онлайн. Діти мають заздалегідь чітко сформулювати запитання до вчителя. Клас потрібно розбити на групи, тому що Skype дає змогу підключати не більш ніж 10 осіб одночасно. Важливо назвати це конференцією чи телемостом, виходом в ефір. Якщо це буде черговий урок, їм буде нецікаво.

У мене кожен клас має свою групу в Telegram. Скинула їм зараз статтю про коронавірус і попросила розібрати ситуацію. Кожен учень пише плюси та мінуси пандемії з точки зору її впливу на світову економіку. Адже кожна ситуація має плюси та мінуси.

Як організувати дистанційне навчання учнів — покрокова інструкція

Грайте і привчайте до дистанційки поступово

Оксана Коваленко, вчителька математики та інформатики Чернігівської спеціалізованої школи №2, фіналістка GTPU 2017 року
Щоб діти користувалися онлайн-ресурсами, йшли на них і розуміли, що там може бути домашнє завдання, їх треба до цього привчати.

Якщо говорити про вивчення математики або інформатики в середній школі, то діти із задоволенням грають на LearningApps. Спочатку опановують матеріал в ігровій формі, а потім за допомогою цього ж інструменту проходять тести. І дитина наче і грається, і отримує задоволення, і одночасно виконує домашнє завдання. Однак це має бути не все домашнє завдання, а частина самостійної роботи.

Коли діти привчаються до такого процесу, що домашнє завдання — це не тільки підручник, а й електронний підручник чи вправа на якомусь ресурсі, або й вікторина Kahoot!, тоді вони та батьки не впадають у стан шоку на карантині.

Щодо мене, то я веду постійний блог на Blogspot. Це безкоштовний ресурс від Google. На ньому я викладаю свої уроки з математики та інформатики. У мене вже понад мільйон переглядів на цьому блозі.

Коли настав карантин, одразу виклала там перше дистанційне домашнє завдання. Воно було у формі Google-документа. А з платформи Gios задала конкретні завдання. Одразу як закріплення — Google test. Це дуже зручний інструмент. Дитині набагато цікавіше пройти опитування в такій формі й тут же отримати оцінку. Статистика одразу видасть мені прізвище та ім’я цієї дитини, всі її помилки і час, за який вона пройшла тест.

Завдання з математики потрібно викладати раз на тиждень. Щоб дитина планувала, що вона повинна зробити за цей час. А потім закріпити вивчене тестом.

Уроки з інформатики також викладені у моєму блозі. Як вчитель математики та інформатики можу стверджувати, що інформатика — наука технологій. Можна задати дитині намалювати вітальну листівку в графічному редакторі і все. А з математикою потрібно опанувати правила і закріпити їх у класі.

Я давала таку задачу з математики: скільки буде коштувати різдвяна кутя. Тепер можна попросити порахувати вартість великоднього кошика. Десь третина класу робить ці проєктні завдання із задоволенням. І заради цього варто готувати такі нестандартні задачі.

Серед інструментів для дистанційного навчання я б назвала онлайн-дошку Padlet. Це такий ресурс, на якому ви можете додавати оголошення з домашнім завданням. Можна робити так, що тільки ви додаєте, а можна, щоб діти також прикріплювали свої роботи. Треба думати, чи створювати дошку на один клас, чи робити дошку з математики, дошку з інформатики. На жаль, вона вже стала платною, але безкоштовно можна створити три дошки.

Ідіть у соціальні мережі за дітьми

Антоніна Показій, учителька математики Макарівського багатопрофільного ліцею в Київській області, фіналістка GTPU 2017 року

Цього року вже був двотижневий карантин. А в мене три класи поглибленого вивчення математики. Важливо, щоб за ці тижні діти не випали з навчального процесу. Тим паче, що багато хто готується до ЗНО. Тому я створила групу у Viber, але потім побачила, що вона неефективна, бо мої учні не дуже люблять Viber. Тоді створила групу в Telegram, і пішло. Група для 11-го класу називається «ЗНО. Моя улюблена математика». Інша група для 10-го класу — «Мої невгамовні».

Тепер мені дуже комфортно, що в мене є ці групи. Я їм надсилаю відеоуроки, які знаходжу в YouTube, потім ми обговорюємо їх, і я задаю завдання. Мені подобається, що вивчаючи математику, діти можуть іще спілкуватися. Хочу підключити також Skype-уроки.

Завдання даю блоком на тиждень до вихідних. Якщо є потреба, вони мені можуть у будь-який час написати. Коли вийдемо з карантину, тоді вже будуть контрольні.

Іще мені подобається платформа Gios. Це платний ресурс, але я виграла безкоштовний доступ на два місяці. Іще вони на тритижневий карантин дали всім безкоштовний доступ. У мене на платформі Gios 9-й клас. Там є по кожній темі відеоуроки, опорні схеми, приклади розв’язування задач і завдання різного виду: тести, завдання на відповідність, правда-неправда, практичні задачі, як у дослідженні PISA.

Під час дистанційного навчання важливо тримати зворотний зв’язок з учнями. Так от ця платформа дає змогу відстежувати успіх і прогрес кожного учня і одразу його оцінити.

Також вартує уваги платформа Classtime. Там є бібліотека, можна створити свою сесію, а можна користуватися вже готовими матеріалами, давати доступ дітям. Вона також забезпечує зворотний зв’язок і виставляє оцінку кожному учневі автоматично.

Укладіть джентльменську угоду

Станіслав Федосєєв, учитель математики приватної школи Midgard School у Києві, фіналіст GTPU 2017 року

З 11-м класом ми створили групу в Telegram, куди старшокласники скидають власні розв’язання задач з певної теми. А для того, щоб їх мотивувати, ми уклали усну угоду, яку потім зафіксували письмово.

На першому занятті, коли ми тільки почали готуватися до ЗНО з математики, я запитав, що б їх мотивувало, щоб вони «не зливалися» і продовжували систематично готуватися. Під час мозкового штурму вони самі виробили правила підготовки, а я об’єднав все в один текст:

«Я (ім’я, прізвище) усвідомлюю, що мене чекає непроста робота над собою, над своєю підготовкою до ЗНО з математики.
Мені буде не хотітися що-небудь робити, але я буду.
Я приймаю про це рішення прямо зараз.
У важку хвилину я не буду думати про те, що мені не хочеться, буду направляти свої думки і дії на результат, який хочу отримати.
У зв’язку із цим я беру на себе зобов’язання навчатися за системою: «мінімум — 100% — максимум» до 20 травня 2020 року. Розумію, що результат у роботі залежить від мене, моєї самоорганізації та підготовки. Зобов’язуюся готуватися до ЗНО з математики щодня по одному з варіантів: 100% — 60 хвилин на день, мінімум — 10 хвилин на день, максимум — 6 годин на день.
Зобов’язуюсь кожного дня до 23:59 надсилати звіт про виконану роботу за день у вигляді фото, записаного відео або аудіо. У випадку невиконання мною правил за день, тобто у випадку відсутності звіту про виконану мною роботу, я добровільно буду давати по 100 грн кожному з учасників, окрім учителя Станіслава».

Вони прийняли, підписали і працюють!

Учні беруть за основу програму 100%. Вони повинні кожного дня займатися математикою по годині на день. Але бувають форс-мажори (хвороба, поїздка), коли учні зазвичай взагалі не вчаться. Так от, щоб цього не сталося в такі дні, ми прийняли програму мінімум — 10 хвилин щодня.

Ми проводили експеримент, що за 10 хвилин можна багато зробити. Як мінімум, вивчити формули, повторити їх, подивитися 5-хвилинне відео — і ось день минув не дарма з точки зору підготовки з математики.

Програма максимум виконується на певному підйомі, коли гарний настрій, є натхнення. Тут треба поставити якусь завищену планку, якої ти, на перший погляд, не досягнеш — 6 годин на день.

Завдяки цій угоді їм не потрібен примус ззовні від вчителя. Учні один одного самі мотивують. Їх у мене цього року п’ятеро готується до ЗНО. Якщо хтось не скинув звіт до 23:59, він має 4 учням заплатити по 100 гривень. І вони платять. Що батьки? Вони кажуть: «Виконуй і не плати!»

Якщо завдання не роблять, запитайте себе

Олександр Жук, учитель інформатики Запорізької школи-інтернату «Джерело». Увійшов до ТОП-50 найкращих вчителів світової премії Global Teacher Prize. Здобув перемогу на українській премії 2018 року

Зі старшими учнями я працюю у Google Classroom. Вони всі там зареєстровані. Коли я розміщую там завдання, їм приходить повідомлення на e-mail і, відповідно, на телефон.

Вони знають, що повинні виконувати ці завдання, незалежно від того, чи були у школі. Оцінки їм надходять автоматично. Це дуже спрощує роботу. Тому карантин не буде для них таким стресом.

Я даю багато практичних завдань, які пов’язані з життям.

Нещодавно вони розраховували, як можна потрапити із Запоріжжя до Гданська за 100 доларів. Учні повинні були розписати, скільки коштують квитки, як правильно їх оформити, як зробити поселення, які документи потрібні для подорожі.

Зараз вони будують 3D-модель своєї кімнати та прораховують, які матеріали та скільки їм потрібні, щоб зробити ремонт, і скільки це буде коштувати.

Якщо я задам їм якісь діаграми зробити, а сам дивитися їх не буду, то їм нецікаво навіть спілкуватися потім зі мною.

Є довготривалі завдання, які можна задавати на тиждень, два.

Я не задаю дуже багато завдань, бо розумію: якщо їх задати занадто, ніхто не зробить. Повинно бути відчуття міри. Якщо ти задав щось, і майже ніхто це не зробив, то, напевно, проблема в тобі. Значить потрібно проаналізувати і, можливо, щось змінити в самому завданні. Може, воно для них не настільки цікаве, щоб його виконувати. Потрібно проаналізувати себе.

Роздавайте електронні відзнаки

Владислав Качур, учитель іноземних мов Вінницької гімназії №6 та приватної гімназії «Дельфін»

У гімназії «Дельфін» уроки йдуть за розкладом, тільки в дистанційному режимі. Наша гімназія використовує платформу Zoom для онлайн-конференцій. Вчителі ведуть уроки в онлайн-режимі. У нас немає перебоїв із домашнім завданням.

Якщо говорити про державну школу, то в нас є блог і загальношкільний сайт. Усі вчителі розробляють завдання, щоб скоротити матеріал під час карантину і подати його учням.

Особисто я бачу перспективу, як мотивувати учнів, щоб вони робили ці завдання на карантині, у використанні платформи Bageсraft. Вона надає можливість вчителю використовувати готові електронні відзнаки або розробити свої. Учень, зробивши певне завдання і надіславши його вчителю, отримує спеціальну відзнаку. Ігрові методики — це одна з дієвих речей, які можуть вплинути на мотивацію дитини.

Учителеві автоматично надсилається інформація по кожному учневі. Ця платформа передбачає завантаження додатка на смартфон або роботу вдома з комп’ютера. Учень може поїхати до бабусі, виконати завдання на смартфоні і надіслати вчителю. Немає прив’язки до місця. Відмовок, що вибачте, у мене не вийшло, немає. Ми б’ємо учня його ж фішками.

Я використовую поки іншу платформу — ClassDojo. Це також відзнаки для дітей. Я бачу, як вони працюють. Тому мені не важко передбачити, що Bagecraft також сподобається дітям.

Переверніть своє уявлення про навчання

Олег Слушний, директор та викладач інформатики Вінницької школи №20, фіналіст GTPU 2019 року

Ми беремо участь у всеукраїнському експерименті і запроваджуємо змішане навчання. Силами вчителів змінили технологію перевернутого навчання і адаптували її під український формат.

Вчителі-природничники, які викладають хімію, біологію, фізику, географію, розробили відеоуроки. Кожне відео триває 3-7 хвилин. Вони використовують їх під час звичайного освітнього процесу, а тепер і на карантині.

Перевернуте навчання — це технологія, яка дає змогу організувати освітній процес так, що теоретичний матеріал діти вивчають вдома самостійно за допомогою відео, наприклад. А під час уроку відбувається його практичне опрацювання.

Чому ми вбачали в технології перевернутого навчання таку перспективу? Тому що зараз багато говорять про індивідуальну освітню траєкторію та маршрут кожної дитини. І саме ця технологія забезпечує можливість зробити цю диференціацію. Вчитель на уроці викладає матеріал у своєму темпі. Наприклад, я швидко розмовляю, тому діти на уроці вимушені адаптуватися до мого темпу. Але це не завжди ефективно для певної категорії учнів. А коли є відзнятий відеофрагмент, вони можуть кілька разів його переглянути, зупинити, де потрібно. Це можна робити в комфортному для себе темпі й у зручному місці — хоч би й у маршрутці по дорозі до школи.

Останнім відкриттям нашої творчої динамічної групи вчителів було використання платформи EdPuzzle. Вона дала змогу до того відео, яке ми викладали через YouTube, додати ще й завдання. Діти дивляться відео, і через 45 секунд на екрані з’являється тестове завдання. Поки діти його не виконають, не введуть відповідь, не поставлять певну позначку, вони не можуть переглядати відео далі.

Учитель може моніторити, скільки разів кожна дитина подивилася відео, чи дала вона відповіді на ці питання і чи правильні вони. Також тут є можливість коментарів.

Інтерфейс цієї платформи англомовний. Але для вчителів це можливість підвищити свій фаховий рівень.

Зараз ми хочемо масштабувати цю технологію на всі предмети.

Розробники технології змішаного навчання, зокрема перевернутого навчання, говорять, що коротке навчальне відео бажано і корисно давати на самостійне опрацювання дітям, починаючи з 14 років.

Автор: Оксана Ляпчинська

Як організувати навчання своїх дітей дома

Як у період тривог заспокоїти своїх дітей, а також зробити так, щоб удома вони не закинули навчання і водночас не відчували себе напружено? Про це “Новій українській школі” розповіла сімейна і дитяча психологиня Світлана Ройз.

ЗАГАЛЬНІ ТЕЗИ
1. Зараз діти, так само як і ми, перебувають у напрузі. Вони відчувають загальну тривогу від невизначеності, від напруги батьків, від зміни звичного режиму та обмежень. До цього додаються хвилювання про ДПА/ЗНО – поки немає розуміння щодо цього питання, від цього напруга посилюється. Тобто, зараз діти, особливо старші, потребують батьківської підтримки, вони очікують від батьків психологічної допомоги.

2. Ідеально, якщо батьки намагаються бути в контакті зі станом дитини і її почуттями, чесно говорять про те, що з нами відбувається. Треба просто сказати: “Якби мені зараз було потрібно вчитися вдома, я би, мабуть, на все забив. Мені самому складно зараз зібрати себе в купу. Давай допоможемо одне одному – наприклад, разом складемо розклад на день. Я потребую твоєї допомоги”.

3. Ми маємо розуміти, що перші два тижні – це період адаптації, коли ми тільки напрацьовуємо новий життєвий досвід. У когось – два, у когось – два з половиною. Це індивідуально. Взагалі, “по-хорошому”, на адаптацію дається до двох місяців, тобто два тижні – це фантастично швидко. Тому зараз ми маємо бути дуже терплячими і обережними до себе і своїх дітей.

4. Треба просто робити вдих та видих і нагадувати собі: “Я не вчитель”.

Основа техніки безпеки для батьків: нам потрібно пам’ятати, що ми НЕ вчителі для наших дітей, у нас немає потрібних професійних навичок, ми не вміємо пояснювати предмети і, найголовніше (власне, чому батькам не можна навчати своїх дітей) – ми дуже емоційно залучаємось. Якщо дитина щось не розуміє, ми не можемо впоратись зі своїми емоціями: нам здається, що ми дурні, наша дитина дурна і таке інше. А дитина може просто не сприймати нас у ролі вчителя – і це нормально.

ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ
1. День не має перетворюватись на суцільне виконання домашніх завдань. Школа – це не все життя дитини, особливо зараз. Діти і без того відчувають себе незрозуміло за що покараними, і нам важливо, аби школа не асоціювалась із додатковим покаранням.

2. У дитини, яка вчиться вдома, має бути окрема територія. Навіть якщо в неї немає своєї кімнати, можна символічно позначити невелику частину мотузкою на підлозі, зробити парканчик з іграшок або коробок – що завгодно.

Ми всі зараз змушені жити і працювати разом на невеличкій території, і це час перегляду кордонів кожної людини – неважливо, великої чи маленької – і поваги до цих кордонів. Це час, коли батьки вчаться стукати, перш ніж увійти в кімнату підлітка, якщо вони не робили цього раніше. Час, коли дитина вчиться не підходити без нагальної потреби до мами, яка працює з дому.

3. Треба слідкувати, щоб дитина будь-якого віку робила перерви – і краще, якщо ми зупинимо її трохи раніше, ніж вона втомиться. Маленькі втомлюються за 10-15 хвилин, підлітки – десь за півгодини.

4. Відчиняйте вікна, провітрюйте, дбайте про свіже повітря під час навчання дитини. У мозку є структури, що відповідають за відчуття безпеки – у разі нестачі свіжого повітря ці показники зменшуються. Якщо дитина перебуває в задусі, у неї знижується активність, вона втомлюється, закатує істерики. Чим менше повітря, тим гірші результати навчання.

5. Часто, коли дитина бачить велику кількість завдань (більше 8), у неї природно починається паніка і їй легше взагалі закрити щоденник або месенджер. Наше завдання – допомогти структурувати підхід до навчання. Буквально скласти з дитиною план: ти починаєш робити оце, потім – це.

Також – розбивати велике завдання на маленькі частини. Це стосується всіх дітей. Загалом старші школярі вже вміють це робити самостійно, але якщо дитина у стані тривоги – розфокусована, погляд відсторонений, відсутній, або дитина хапається то за одне, то за інше – їй треба допомогти.

6. Часто дитина перед вибором: з якого завдання почати – з простого чи складного? Це залежить від того, як ваша дитина “вступає в діяльність”. Щоб це зрозуміти, треба поспостерігати: як дитина прокидається?

Є діти, які швидко встають, умиваються і починають усе робити. Коли така дитина їсть, вона спочатку з’їдає всі найсмачніші шматки і залишає несмачні наостанок. У такому ж режимі вона “вмикається” в усе нове. Тобто дуже швидко “входить” в урок – але й швидко втомлюється. Вона швидко здає контрольну роботу – але не факт, що там не буде помилок. Про таких дітей кажуть, що вони все схоплюють миттєво, але не зрозуміло, наскільки довго будуть це пам’ятати. Таким дітям треба складне давати на початку. І робити зарядку після уроку.

Натомість, є діти іншого типу – які довше розганяються. Вони “вмикаються” не так швидко – але довше йдуть. Ці діти переважно встають поволі, не з першого разу, зазвичай спочатку з’їдають несмачне, а смачні шматочки залишають наостанок. Таким дітям треба на розгін давати легкші завдання, а складні – потім. Їм навіть можна ставити під час навчання енергійну музику – якщо музика їх не відволікає. Або робити перед уроком зарядку.

7. Коли ми хочемо дитину в щось швидко залучити – наприклад, у навчання – ми маємо пам’ятати, що в неї, як у кожної людини, є інерція. Коли маленька дитина грається, а їй треба сідати за уроки – тут допоможе обумовлений час або дзвоник будильника, який кличе до навчання. Або ми говоримо: “За 10 хвилин сідаємо за уроки”. Так ми виявляємо повагу до своєї дитини як до людини. Зрозуміло, що це складно, адже багато батьків сьогодні також живуть у режимі дефіциту сил. Найлегший спосіб зекономити сили – примус. Але це програшний спосіб.

ПОЧАТКОВА ШКОЛА
У початковій школі мотивація до навчання – виключно зовнішня. Малюк вчиться заради задоволення, фану, заохочення. Треба також розуміти, що в дитини вже є невеликий, але досвід навчання. У першокласників його ще нема, але в 2-3 класах він уже напрацьовується.
1. Нам важливо, щоб, за можливості, не збивався звичний режим. Це неможливо в повній мірі, він однаково вже збився, але треба створити новий і намагатись його дотримуватись.

2. Треба, щоб для навчання було окреме місце. Ідеально, щоб був окремий простір, “кокон”, щоб дитина розуміла: вона туди заходить – і все, вона вже налаштована на навчання.

3. Важливо, щоб до навчання кликав якийсь сигнал, як дзвоник – наприклад, будильник телефона. Це має бути приємний звук, якась улюблена музика – але краще, аби це не був мамин голос. По відношенню до мами і тата й так буде вдосталь напруги: зараз батьки живуть у змішаних ролях, а скрізь, де є змішані ролі, – є конфлікти.

4. Оптимально, коли дитина займається 10, максимум 15 хвилин. Потім дзвенить дзвоник, дитина може випити води, порухатись. Ми ж пам’ятаємо, що живемо в умовах, коли в дитини знижена рухливість і нестача повітря.

5. Пам’ятаймо, що ми – не няньки і за дитину завдання не робимо. Але деяким дітям важливо, аби ми були в кімнаті, коли вони вчаться. Можна займатися своїми справами, але потрібна присутність батьків. Час від часу можна підходити до дитини, питати, як справи, підтримувати її, прикладаючи руку до місця підтримки – між лопатками на спині. Це таємне місце підвищення самооцінки, додавання сил.

6. Прекрасно, якщо батькам стане сил зробити з малюками “Гоґвортс” – тобто створити ігрове середовище. Якщо ми зможемо озброїтись чарівною паличкою, якою б торкалися лоба дитини і казали: “Ти з усім впораєшся”. Чарівний будильник у нас уже є, і не завадить знайти для дитини чарівний камінець мудрості – ну, і для себе принагідно.

7. Ми пам’ятаємо, що дитина перебуває в напрузі – отже, ми маємо більше, ніж зазвичай, звертати увагу на те, що їй вдається добре. Так званий метод “зеленої ручки” – підкреслювати не недоліки, а успіхи – особливо потрібний у режимі підвищеної напруги, коли дитина не дуже впевнена в собі.

СЕРЕДНЯ ШКОЛА
У школярів середньої школи під час підліткової кризи зазвичай страждає навчальна мотивація, тому що в мозку в цей час інші завдання. Підлітковий вік – це час, коли мозок складно сприймає нову інформацію. Тоді відбувається так званий синаптичний прунінг – відкидання невикористаних нейронних зв’язків. Щоб це відбулося, треба обмежити приймання нової інформації.

Дитина в цей момент стає дуже сонливою і починає трохи “гальмувати”. У неї потерпає довгострокова пам’ять. Вона, не те що б не хоче – а фізично не може запам’ятовувати обсяги інформації, які їй пропонують. Її мозок має інші завдання. Можна сказати, як не шкода це визнавати, що в середній школі мотивації до навчання практично немає, або вона зароджується.

Ще Лєв Толстой казав, що існує “пустеля отроцтва”. Це саме про те, що переживають підлітки. Мало того, що це криза самотності, криза особистості – зараз вони взагалі обмежені у спілкуванні. Добре, якщо в них є вдома інтернет, щоб вони могли спілкуватись хоч у соцмережах.

1. Для підлітків добре, якщо їхній робочий день і день взагалі починається не о 8:30, а хоча б на годину пізніше. Це був би величезний внесок у їхнє здоров’я. Адже їхні потреби у сні більші, ніж зазвичай.

2. Підлітки чинять опір материнській фігурі, вчителькам дуже складно працювати з підлітками. Якщо мама ще й починає керувати його навчанням – це вдвічі гірше. Тому було б чудово разом із підлітком обрати та встановити певний звуковий сигнал, який кличе його робити уроки. Так можна організувати весь денний розклад. Чим менше материнського голосу, який наказує, що робити, – тим краще. Усе, що стосується наказів, краще перенести в повідомлення у месенджер чи якісь звукові сигнали.

3. Підлітку важливо, аби ми бачили в ньому авторитетну фігуру. Тож якщо ми зараз перекладемо частину родинної відповідальності на нього, якщо він готовий її взяти, – це буде внесок і в наші стосунки, і у відчуття сили самим підлітком.

Ми можемо поставити пряме запитання: “Чим я можу бути для тебе корисним, що я можу зробити для тебе зараз?”. Наступний крок: “Я не хочу, аби твій день перетворювався на суцільне навчання, давай подумаємо, що там буде ще”. Щодо навчання можна сказати: “Давай сплануємо, скільки часу потрібно на кожен предмет, і скажи мені сам – тебе контролювати чи не треба?”.

4. Треба запитати підлітка, як краще облаштувати його місце. І тут, оскільки ми маємо справу зі спротивом, можливо, підліток вирішить робити уроки на підлозі, лежачи. Треба поставитись до цього з розумінням – це також буде внесок у стосунки і в повагу до особистого простору підлітка.

5. Якщо підліток відчуває, що його контролюють – він буде бунтувати. Але йому також важливо бачити, що якщо він щось зробив – це він, умовно кажучи, зробив не даремно. Треба говорити, як ви цінуєте те, що він робить.

6. Підліток може спитати: “Чому я маю це все робити, якщо ти взагалі нічого не робиш?”. Ми можемо вимагати чогось від дитини тільки тоді, коли їй є, що від нас дзеркалити. Я можу очікувати, що мої діти займаються зарядкою, якщо я сама займаюсь. Вони мають бачити, що ми вчимось або працюємо з дому. І це буде геніально – якщо ми всідаємось або разом, або кожен у своїй кімнаті, і до нього долітає, як ви слухаєте лекцію або працюєте.

СТАРША ШКОЛА
Учні старшої школи вже націлені на результат. Якщо дитина нормально розвивається і дорослішає, у неї вже формується внутрішня мотивація до навчання. Така дитина буде сама шукати, де ще знайти інформацію, що їй потрібна. Тут ми можемо допомогти, розповідаючи їй про онлайн-курси, які ми самі бачили, різні джерела інформації з питань, що її цікавлять.

1. Дитина старшої школи вже може бачити власну користь. У нормі, до 14-15 років уже має визріти власна мотивація до навчання. Отже, цей вік має бути часом, коли ми вже не дуже контролюємо процес, дитина “вчиться сама”.

Якщо ми її усе ще контролюємо, – можливо, коли ми вийдемо з карантину, буде потрібна допомога тьютора, психолога, нейропсихолога, щоб подивитись, яка зі структур психіки дитини потребує корекції. Тому що у старшого школяра – дитини 16-17 років – уже має сформуватися внутрішній контроль і є безпосередня навчальна мотивація. Він сам розуміє, заради чого все це робить.

2. Якщо ми бачимо, що наша дитина – вмотивована і відповідальна, нам треба слідкувати, щоб вона відпочивала і перемикалась на різні види діяльності. У таких дітей може бути більша, ніж зазвичай, потреба в комп’ютерних іграх, де скидається напруга. Ідеально, якщо є правило: наприклад, дитина 40 хвилин грає на комп’ютері, а потім робить 20 присідань або іншу фізичну вправу. Треба, щоб ми вмикали тіло, тому що йому зараз не вистачає уваги.

Зараз непростий час і випробування для всіх – тож зичу сил батькам, дітям і вчителям.

Комп`ютерна безпека дитини

 

Сучасні технології безперечно корисні. І  наші діти  вже не можуть  без них обійтися. Проте, щоб не завдати  шкоди здоров’ю вашої дитини, потрібно знати,  як навчити дитину правильно ними користуватись.

Починати треба дуже обережно: перші сеанси за комп’ютером не повинні перевищувати для дітей 6-7 років 15 хвилин, для підлітків (12 -15 років)  45 хвилин. Щомісяця  час роботи за монітором можна подовжувати на 5 – 10 хв, доводячи до 1,5 -2 години для старших підлітків. Оптимальний графік для дитини: 15 -30 хв. роботи  та 10 хв. перерви  під час якої краще погуляти надворі, погратися з однолітками, зробити гімнастику, а не сидіти перед телевізором чи з книжкою.

Придбавши комп’ютер, батьки постають перед запитанням – де його поставити? Фахівці вважають, що бажано – не в дитячій кімнаті, навіть якщо це подарунок дитині.

Адже тоді дитина може потайки вмикати комп’ютер уночі  або засиджуватись  перед ним до ранку. Лише  близько 15 % батьків цікавляться, з якою саме інформацією працює дитина, а про способи захисту від небажаної для дітей інформації  в Інтернеті  знає тільки половина з них. Непоінформованість дорослих  у цих питаннях на руку тим, хто знає як скористатися дитячою довірливістю. Тому поговоріть з дитиною про ці небезпеки. Адже, навіть на безневинних , здавалося б , Інтернет –ресурсах на вашу дитину чатує багато небезпек. Взагалі, буде  краще, якщо з дитиною  до 10 -12 років в Інтернет –прогулянку вирушить хтось із старших.  Нехай дитина сидить з клавіатурою  і вчиться користуватись технікою, головне, щоб ви контролювали  весь маршрут її “ подорожей “. Якщо дитина  сидить в Інтернеті сама , слід подумати про вибір програм фільтрації.

Ніщо не вабить так дітей, як віртуальна реальність. Саме там вони  стають всемогутніми героями. Але ігри, які нині продаються  в Україні , практично не мають жодних вікових градацій. Батькам слід звернути увагу на ті з них, де багато крові, насильства, вбивств, і заборонити  дітям гратися в них. Якщо батьки не хочуть, щоб їхні діти деградували, ставали агресивними, озлобленими, ненавиділи увесь світ, треба купувати ігри на логічне мислення, стратегії, які сприяють розумовому розвитку.

Категорично забороняйте дітям  публікувати в Інтернеті  свою адресу , телефон, вік . справжнє ім’я, надсилати незнайомцям свої фотографії.  За  даними Інтернет –досліджень 9 із 10 дітей віком  від 8  до 15 років натрапляють в Інтернеті на порнографію, близько 17% регулярно зазирають на заборонені сайти, а близько 5% готові  втілити побачене там у  життя. У мережі можна знайти пропаганду насильства, фашизму, садизму, розповіді про корисність наркотиків чи про те, як зробити вибухівку.  Тому батьки повинні пояснювати дитині наслідки негативної інформації, вчити дитину протистояти привабливим пропозиціям, робити обдумані висновки.

Особливо зараз  актуальною стає проблема комп’ютерної залежності. Маленькі пацієнти з таким діагнозом проводять за комп’ютером по 10- 18 годин на добу. Найбільш схильні до цього діти 10-17 років. Першими ознаками захворювання є нестримне бажання якнайшвидше увімкнути комп’ютер і роздратованість, коли комп’ютер виключають. Відомі випадки, коли до лікування цієї залежності залучали психіатричну службу.

Батьки повинні привчати дітей до розумного використання Інтернет – ресурсів ще до того, як підліток зможе обходити  виставлені батьками фільтри для небажаної інформації.

І , наостанок,  батьки мусять завжди пам’ятати : Інтернет ніколи не замінить дитині сім`ю, дім, радість спілкування з батьками та однолітками, тому обмеження, що гарантують безпеку, мають бути  не  у батьківських заборонах,  а у дитини в голові.

Поговоримо про лайку

                                                              Хамство – це мужність тих, хто її не має.

Чому в нашій мові з`явилися матюки і чому  вони  стали такими поширеними у нашому суспільстві? Для українців  вживання матюків та хамство не є природними. Фахівці звертають увагу на те, що великий прошарок наших громадян є носіями російської ментальності для яких природними є прямолінійність, фамільярна поведінка та   ненормативна лексика.  Наші діди  та прадіди взагалі не знали матюків. Люди старшого віку згадують, що ще якихось 50 років назад  «московська  лайка» навіть у чоловічій  компанії сприймалася  як чужа. Ні, ми не святі, гострі вислови у козаків та горлатих жіночок  були і в нас.  Однак лаятися у жодному разі  не можна було  в хаті,  у полі, на людях, біля води, у присутності старших чи дітей.  Та й вислови були зовсім інші.

Що ж з нами сталося? Чому теперішнє покоління матюкається  не лише в сварці, а й коли просто спілкується – так, для зв`язки слів.   Річ у тім, що  матюки  і грубощі  є проявом одного з видів агресії  –  це вербальна агресія.  А рівень будь-якої агресії в нашому суспільстві нині високий, як ніколи.  Причин у  цього явища  багато:   і зубожіння основної маси людей, і низька політична культура нашої «еліти», і військова агресія  на Сході.  Кожен з нас – як сірник.  Сюди ж можна віднести і те, що якщо раніше матюки  та лайка були поширеними у    кримінальних прошарках суспільства( грубо кажучи у тих хто «сидів»), то тепер, на жаль,  вони  стали нормою в мистецтві, літературі, поезії, театрі. Грубість, лайка, матюки вийшли з кола  побутового спілкування. Вони перетворились у певну субкультуру.  Матюкаючись, мало хто з нас задумується, що все це копіюють наші діти. І наше  «так не повторюй» для них  абсолютно нічого не важить. Чому ні, ви ж дорослі так робите, для вас це норма. А чим ми гірші?   Діти все бачать, все  чують і… все копіюють.

Вживання ненормативної лексики не завжди є  результатом поганого виховання.   Психологи пояснюють  це, як захисну реакцію  невпевненої в собі людини на стрес, як прояв  внутрішньої  агресії та страху, вияв  особистих комплексів особистості.  Статистика говорить, що 40 % українців вважають грубість і нецензурщину  нормою.  Насправді брутальність покриває  чимало власних потреб людини  – від психологічного розвантаження  до самоствердження та приниження  іншого заради  відчуття своєї вищості.   Лайку використовують задля нібито «самоствердження», для демонстрації  начебто своєї «розкутості». Але все це відноситься до невротичних проявів у психіці людини.

Що робити коли тобі грублять?  Перш за все не провокуйте психопата. Не опускайтесь до його рівня. Найкраще взагалі не відповідайте.  І не намагайтесь його перевиховати, Вам це не вдасться. Взагалі не реагуйте на грубість. Найкращою зброєю є  гумор. Скажімо, можна відповісти якоюсь філософською фразою, жартом  або просто співчутливо посміхнутися.  Пам`ятайте, якщо Ви   не приймаєте подарунок, то він залишиться у того, хто його Вам мав подарувати. Так і з грубощами та хамством. Доки Ви  не приймаєте  їх, вони належать тому, хто їх говорить.

 

Агресія у дітей

Майже в кожному класі зустрічається хоча б одна дитина з ознаками агресивної поведінки. Вона часто  нападає на решту дітей, обзиває і б’є, відбирає і ламає іграшки, спеціально нищить шкільне приладдя,  навмисно вживає грубі вирази чи нецензурну лайку. Цю йоржисту, забіякувату, грубу дитину дуже тяжко прийняти такою, яка вона є, а ще важче зрозуміти.

Проте, як і всяка інша, агресивна дитина потребує  допомоги дорослих: і батьків і педагогів. Їїї  агресія це, перш за все, віддзеркалення внутрішнього дискомфорту, невміння адекватно реагувати на події, що відбуваються навколо неї.

Агресивна дитина часто відчуває себе знедоленою, непотрібною.  Часто жорстокість чи байдужість батьків приводить до порушення батьківсько-дитячих відносин і вселяє в душу дитини впевненість, що її не люблять.«Як стати улюбленою і потрібною» – нерозв’язана проблема, що стоїть перед маленькою людиною. Ось вона і  шукає способи привертання уваги дорослих та  однолітків. На жаль, ці пошуки не завжди закінчуються так, як хотілося б  дитині, але як зробити краще – вона не знає. От як можна описати поведінку  таких дітей: «Агресивна дитина, використовуючи будь-яку можливість …прагне розсердити маму, вчителя, однолітків. Вона не «заспокоюється» доти, поки дорослі не вибухнуть, а діти не вступлять в бійку».

Батькам і педагогам не завжди зрозуміло чого саме добивається дитина і чому вона поводиться так, хоча наперед знає, що з боку дітей може отримати відсіч, а з боку дорослих – покарання. Насправді,це іноді лише відчайдушна спроба завоювати своє «місце під сонцем». Дитина не має уявлення, як іншим способом можна боротися за виживання в цьому дивному і жосткому світі, як захистити себе.

Агресивні діти дуже часто підозрілі і насторожені, люблять перекладати затіяну ними сварку на інших.

Такі діти дуже часто не можуть оцінити свою агресивність. Вони не помічають, що вселяють в оточуючих страх і занепокоєння. Їм, навпаки, здається, що весь світ хоче образити саме їх. Таким чином виходить замкнуте коло: агресивні діти бояться і ненавидять оточуючих, а ті, у свою чергу, бояться їх.

Емоційний світ агресивних дітей недостатньо багатий, в палітрі їхніх відчуттів переважають похмурі тони, кількість реакцій навіть на стандартні ситуації дуже обмежена. Найчастіше це захисні реакції. До того ж вони не можуть подивитися на себе з боку й адекватно оцінити свою поведінку. Такі діти  часто переймають агресивні форми поведінки своїх батьків.

Підростаючи, дуже часто такі підлітки знаходяться по відношенню до вчителів та офіційного керівництва школи в деякій опозиції, що виражається в їх підкресленій незалежності. Вони претендують на неформальну, але авторитетнішу владу, спираючись на свою реальну фізичну силу. Ці неформальні лідери володіють великою організуючою силою, можливо тому, що  своєму успіху вони можуть завдячувати  привабливому для всіх підлітків принципу справедливості. Не випадково біля них збираються не дуже розбірливі в цілях і засобах  компанії підлітків. Сприяють успіху таких лідерів і уміння безпомилково визначати слабких, тих, хто виявляється беззахисним перед нахабством і цинізмом, особливо, якщо цей цинізм представлений під виглядом морального принципу ” виживають сильні, слабкі вимирають ”

 Види агресивної поведінки:

  • Фізична агресія (напад) – використання фізичної сили проти іншої особи.
  • Непряма агресія – дії, як обхідними шляхами направлені на як на іншого (плітки, злобні жарти), так і ні на кого не направлені вибухи люті (крик, тупання ногами, биття кулаками по столу, ляскання дверима і ін.).
  • Вербальна агресія – вираз негативних відчуттів як через певну форму (крик, виск, сварка), так і через зміст словесних відповідей (погрози, прокляття, лайка).
  • Схильність до роздратування – готовність до прояву агресії при щонайменшому збудженні, запальності, різкості, грубості.
  • Негативізм – опозиційна манера поведінки, звичайно направлена проти авторитету або керівництва. Може наростати від пасивного опору до активної боротьби проти сталих законів і звичаїв.

З форм агресивних  реакцій виділяють :

  • Образу, заздрість і ненависть до тих, хто оточує людину. Вона обумовлена відчуттям гіркоти, гніву на весь світ за дійсні або уявні страждання.
  • Підозрілість, недовір’я і обережність по відношенню до людей, засноване на переконанні, що оточуючі мають намір заподіяти шкоду.

 

Усі форми агресивності мають одну спільну рису: вони викликані спробами контролювати ситуацію, впливати на неї з метою вдосконалення або себе, або свого оточення, включаючи близьких людей. Реакція у вигляді агресивної поведінки приводиться в дію вродженими і набутими механізмами, деякою внутрішньою мотивуючою силою.

Що робити дорослим?

До дітей зі слабо вираженою агресивніс­тю характерні пасивність, невміння постояти за себе, вплинути на інших.

Таких малюків треба спонукати до активності, самостій­ності, ініціативних дій, хвалити за наполег­ливість, уміння постояти за себе та інших, зміцнювати їхню віру у власні сили.

Агресивних дітей потрібно тактовно і по­слідовно навчати самоконтролю, внутрішньої зібраності та витриманості. Переключити ак­тивність агресивної дитини у конструктивне русло допоможе вивчення її інтересів. Пос­тупове ускладнення завдань, що вимагають рішучості, сміливості, енергійної реакції, до­зволить відволікти дитину від дріб’язкового з’ясування стосунків на організацію спільної діяльності, успіх якої залежить від уміння співрацювати з іншими.

Агресивні діти та підлітки потребують розуміння й підтримки до­рослих  так, як ніякі інші. Тому головне наше завдання полягає не в тому, щоб поставити «точний діагноз» і тим більше «приклеїти ярлик», а в наданні посильної і своєчасної допомоги

Назвемо найбільш розповсюджені помилки дорослих у вихованні агресивності у дітей.

  1. Непослідовність у виховання ( тато дозволяє щось, мама – ні)
  2. Надто суворі покарання за провини.
  3. Гіпоопіка( надто опікають дитину, не дають  дитині набути  власного досвіду)
  4. Фізичне знущання над дитиною в сім’ї.
  5. Часта зміна вихователів.
  6. Виховання у малозабезпеченій бага­тодітній сім’ї.
  7. Відсутність батька.
  8. Спілкування на вулиці зі старшими дітьми з відхиленням від норм поведінки.

 

 

ЯК допомогти дитині знизити рівень агресивності

  • Виконувати фізичні вправи (біг, гімнас­тика, аеробіка).
  • Займатися силовими видами спорту (бокс, боротьба).
  • Посильна тяжка фізична праця.
  • Виливати злість на неживі об’єкти (по­бити подушку, диван, боксерську грушу).
  • Масажувати спину, особливо верхню її частину, для зняття напруження.
  • Викричатися, не спрямовуючи свій крик на об’єкт роздратування.
  • Поговорити про ситуацію, яка спричиняє роздратування, з близькою для вас людиною.
  • Висловити вголос уявному об’єкту своє невдо­волення.
  • Написати листа об’єкту роздратування, але не надсилати його.
  • Зміна виду діяльності на ту, яка допо­може відволіктися від проблеми.
  • Навчити висловлювати  свою думку співроз­мовникові щодо ситуації, яка  дратує.
  • Релаксація — метод, за допомогою яко­го можна частково чи повністю позбутися фізичного або психологічного напруження.
  • Медитація — занурення розумом у предмет, ідею шляхом зосередження на од­ному об’єкті й усунення всіх інших зовніш­ніх (світло, звук) та внутрішніх (фізичний, емоційний стан) факторів.

 

 

 

 

Тренінг толерантного спілкування з учнями

Мета: розвивати навички взаємодії в групі  в процесі комунікації, формувати якості толерантності у взаємовідносинах учителя і  учня.

 

Вступ. 5хв.

Наш міні – тренінг має назву «Формування якостей толерантності  у взаємовідносинах учителя й учня». На нашому занятті  ми розглянемо питання взаємодії між людьми  за допомогою процесу комунікації, з`ясуємо, що заважає нам розуміти інших, навчимося як правильно спілкуватися з учнями на уроках, ознайомимося з поняттям толерантність і осмислимо, чому так важливо бути толерантним, навчимося знаходити вихід із складних та проблемних ситуацій, не загострюючи їх.

 

   Вправа «Діалог різними очима»  5 хв.

Присутнім пропонується готовий плакат на якому дві людини розглядають перевернуту цифру 6 . Відбувається   процес спілкування під час якого кожна сторона доводить своє бачення: 6 чи 9.

Запитання: Як ви гадаєте, чому не порозумілися ці двоє учасників тренінгу, адже вони дивилися на один малюнок?

Висновок: Впевненість, що ваша думка єдино правильна, небажання подивитись на ситуацію очима іншого –  найкоротший шлях до непорозуміння, а часто, навіть, і до конфлікту.

 

 Вправа «Мозковий штурм» 5 хв.

«Толерантна людина  – це…»

 

  Вправа «Інформаційне повідомлення»  10 хв.

Поняття толерантності вперше зустрічається у 18 ст. У своєму «Трактаті про віротерпимість» відомий французький філософ Вольтер писав, що «безумством є переконання, що всі люди мають однаково думати про певні предмети…»

Розуміння толерантності неоднакове в різних культурах, тому що залежить від історичного досвіду народів.

Поділ людей на толерантних і інотолерантних є досить умовним. Кожна людина в своєму житті здійснює як толерантні, так і інотолерантні вчинки.

 

  Вправа «Стереотипи»  10 хв.

Учасники тренінгу діляться на дві групи і надягають раніше заготовлені корони. Після чого кожна група виконує певне завдання.  Учасники групи мають відноситися один до одного відповідно ролі, написаної на короні.

Запитання:

«Як ви почувалися під час виконання вправи?»

«Чи впливають такі стереотипи на ваші взаємовідносини  з учнями?»

«Чи легко позбутися людині ярлика, якщо він вже почеплений?»

 

  Вправа «Австралійський дощ» 5 хв.

 

  Вправа « Я – повідомлення/ Ти – повідомлення» 15 хв.

Бути толерантним дуже важливо. Але толерантність, як пасивне сприйняття іншого немає сенсу. Важливо те, як проявляється толерантність у спілкуванні. Психологи умовно поділяють процес комунікації на два види: «Я-повідомлень» та «Ти – повідомлень».

«Я- висловлювання» мають на меті, що людина несе відповідальність за те, що вона говорить, за свої почуття. Вони не  націлені на те, щоб звинуватити іншого. При цьому людина висловлює  вголос розуміння стану партнера у зв’язку з проблемою, що виникла під час спілкування.

Ситуація  1.«Запізнення на урок».

Ситуація 2. «Учень не підготував домашнє завдання»

Ситуація 3. «Неохайний учень»

 

   Ти – повідомлення      Я – повідомлення
  1. Ти запізнився на урок.

 

 

 

 

 

  1. Ти не виконав домашнє завдання, не вивчив урок, не опрацював параграф.

 

 

 

  1. Ти мене дратуєш, коли я бачу безлад на твоїй парті.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. Я почав хвилюватись, що тебе немає в класі після дзвінка на урок.

 

 

 

  1. Я був впевнений, що ти обов’язково виконаєш домашнє завдання, вивчиш урок, опрацюєш параграф.

 

 

 

  1. Коли я заходжу в клас і бачу безлад на твоїй парті, у мене різко погіршується настрій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вправа «Пекло і рай» 5 хв.

Увазі учасників тренінгу пропонується притча про пекло і рай.

Висновок:

Бажаю, щоб ми завжди знаходили взаєморозуміння в процесі спілкування і вдома з рідними ,  і на роботі з колегами і учнями, і у повсякденному житті з різними людьми. Адже саме від нас залежить у що ми перетворимо своє життя: в пекло чи в рай.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Робота з обдарованими учнями

Психолого-педагогічна діяльність щодо створення  умов для розвитку здібностей та обдарувань дітей і молоді тісно пов’язана з і’х вихованням. Надавши обдарованій природою людині певну суму знань можна створити просто інтелектуала (“живий комп’ютер”), але не творця. Проблему розвитку здібностей обдарованої молодої людини можна вважати вирішеною лише за умови, коли у життя входить творча особистість з високим рівнем інтелекту, вихована на засадах моральності; тобто психологічно налашіована на соціальне та суспільне корисну діяльність.

Такий підхід є запорукою прогресивного розвитку науки та культури у суспільстві, і водночас умовою запобігання формуванню “злих геніїв”, тобто особистостей, діяльність яких є хоча й високоінтелектуаяьною, але деструктивною по відношенню до суспільства.

Обдаровані діти — це діти, які значно випереджають у розвитку однолітків та мають високий інтелектуальний і творчий потенціал, виявляють високі здібності у шкільному навчанні та в різних спеціальних видах діяльності.

Отже, обдарована дитина — це така дитина, яка вирізняється з-посеред однолітків яскравими, очевидними, а інколи видатними здібностями у певному виді діяльності.

У нашому підході до розробки системи пошуку «обдарованих» дітей ми спиралися на те, що незалежно від змісту, який вкладають у поняття «обдарованість», а також методик її діагностики, існування цієї групи дітей мають визначати статистично.

Словосполученням «обдаровані діти» позначають певну винятковість, відхилення від норми. Відповідно до закону розподілу випадкових величин Гаусса-Лапласа, чим вище ступінь відхилення, тим рідше воно трапляється. Відомо, що відсоток відхилень як убік обдарованості, так і вбік відсталості, константний. Тому з’являється можливість, використовуючи науковий підхід, що спирається на статистично-математичні методи обробки даних психологічних тестів, отримувати надійні та об’єктивні результати під час пошуку «обдарованих» дітей, на відміну від тих, які можна отримати емпіричними методами.

Таким чином, обдаровані і талановиті діти – це унікальні учні, для яких потрібно спеціально розробляти навчальні програми з урахуванням, перш за все, індивідуальних якостей особи. Як правило, такі особи демонструють високі показники, тобто мають видатні, порівняно з іншими, ознаки діяльності, досягнення в одній або кількох із наступних сфер;

1) інтелектуальній, яка визначається спроможністю до виявлення допитливості (природна цікавість), поєднаної з широким колом інтересів, розвиненою інтуїцією, швидкістю і адекватністю сприйняття інформації та певних подій, комунікабельністю тощо;

2} творчій, яка поєднується із внутрішньо^психічною орієнтацією людини, що знаходить своє вираження у виявленні гумору, готовності до сприйняття краси, уразливості; неординарному баченні причин і наслідків подій, пов’язаному з емоційним сприйняттям цих подій (вміння розрізняти комічне, трагічне і драматичне); легкому І пластичному переході від однієї ідеї до іншої;

3)      художньо-артистичній,   яка   визначається   з    урахуванням    спроможності відтворити дійсність у іншому образному висвітленні, падати ЇЙ опосередковане бачення, яке, проте, всіма хто з ним знайомиться, сприймається в єдності своїх характеристик і форм;

лідерській, яка складається з багатьох компонентів, що вмішують і готовність взяти па себе відповідальність, і внутрішню особливість неформального лідера тощо;

академічній, яка сприймається через вміння логічно мислити, встановлювати системні зв’язки між формальними суб’єктами процесів і явищ, позначає можливості особи в аналітичній і синтетичній розумовій діяльності.

Навчальні потреби, стилі і методи навчання обдарованих дітей відмінні від тих, що властиві звичайним дітям і застосовуються в звичайних класах, Для задоволення індивідуальних потреб таких учнів необхідні спеціально підготовлені вчителі, які мають використовувати специфічний апарат діагностики знань, вмінь і павичок цих дітей. Цей апарат потребує: свого дослідження і удосконалення з урахуванням як сучасного стану розвитку педагогічної науки, так і досвіду застосування засобів комп’ютерного тестування.